Мене щойно подруга обізвала позорищем, бо я їй кілька місяців не телефонувала. Я взагалі зникла для людей, випала з життя на ці місяці. Це якось по-дурному пояснювати, що протягом цього часу я шукала себе, намагалася зрозуміти якісь речі, долала в собі біль, вчилась жити усвідомлено. Більшість просто покрутить пальцем біля голови, якщо їм таке сказати. Я не шкодую за людьми, яких втратила в цей час, бо ті хто мав залишитись - залишились. Зараз вдруге, чи третє пишу у свій щоденник українською, а таке відчуття, наче англійською, чи ще якоюсь іноземною мовою. Будь-яка звичка поступово стає твоїм власним стереотипом, наче металевий ланцюг зв'язує по рукам та ногам. Для мене зараз усе важливо. Розуміти, що я хочу їсти,  слухати, читати, писати, чим займатися по життю. Дійшла до свого власного дна. Не знала як це і навіть не усвідомлювала. Мене вирвали зі сну. Вирвали дуже стрімко. Тоді я стояла розхристана, наче без шкіри. У мене все боліло. Хотілося притулитися, почути слова, які б гамували біль. Але слів не було. Зараз я розумію, що кожен сам повинен пройти оту власну голгофу. Лише сам, без жодних порад і зауважень. Важливо лишень усвідомлювати, що в цей момент десь там є люди, котрі люблять і приймають тебе таким, який ти є і приймуть тебе новим, після усіх внутрішніх змін. Я вже писала,  якщо ти прокинувся в усіх сенсах, то іншого життя не варто чекати. Але сила у тім, щоб не йти проти вітру, а знайти свій власний потік. Приймати абсолютно все. Не воювати зі світом, людьми, обставинами. Це нічого не дасть. Лише відкине на мільйон кроків назад. Я пишу це тут бо мене саму так відкидало. Я падала інколи на коліна, і це було кращим варіантом, інколи на спину і лежала так якийсь час. Навіть не знаю, чи зрозуміє хтось цю внутрішню безвихідь, яку відчувала на той момент. Але треба дійти до кінця, до самого кінця. Прийняти в собі все, прийняти усе в оточуючому світі. Полюбити себе шалено, стати вільним від усіх та усього. Слухати, голос серця, слухати себе і щонайголовніше чути. У мене в шкафчику на кухні раніше завжди стояла пляшечка із заспокійливими краплями. дуже часто хапало серце і я лякалася. Пила їх ледь не щовечора, бо не могла спати. А нині я вже не пригадую, коли востаннє нервувала, чи плакала. Вчора здивувала сама себе. У мене відбулась не дуже приємна розмова з однією малознайомою мені людиною вночі. Я вислухала і спокійно лягла спати. Це так круто відчувати в собі внутрішню силу! Навіть не підозрювала як це. Зараз не шкодую ні намить, що прожила цей рік наче черниця. Відмовлялася від усіх та всього. Це було потрібно, аби повернулася колишня Інна, або зв'явилася нова. Та, яку більшість навіть не знають, можливо, пізнають. Зараз люди часто кажуть мені - ти така спокійна. І я дійсно спокійна, але не показовим, а дуже важливим для мене внутрішнім спокоєм. Він не зникає. Певно, зараз я кішка, котра навчилася падати на чотири лапи та за мить оговтуватися. Я інша у спілкуванні, знаю, що буду інша в стосунках. У мене нині немає бажання комусь щось довести, отримати якусь оцінку. Мені радісно бути сконцентрованою на собі. Без кінця щось читаю, слухаю, гуляю, думаю. Мені настільки вільно і кайфово зараз. Я нарешті зрозуміла, як це круто, коли людина має свободи, наче вітер у полі. Ніколи нікого в цьому не обмежуватиму. Бо це святе! Це унікальне і найперше завдання людини - БУТИ ВІЛЬНОЮ, ТВОРИТИ, РЕАЛІЗОВУВАТИ СЕБЕ. Я хочу аби діти, котрі у мене колись будуть - були вільними і завжди чесними з собою.

[463x700]