прийшло..

перший день настав.

скільки нескінченних годин чекати  й чекати й чекати....

і ніхто не хоче тебе врятувати від того, що тобі приречено, авжеж?

пам*ятники, обеліски, епітафії... це - все твоє мистецтво й нічого більше.

хіба ти не хочешь створити щось радісне, прекрасне, життєве?

а який раз вже ти чуєшь *ти що, мертва?*

так, справді мертва. тож що тобі іще треба окрім спокою жити, як заманеться?

ти живешь тим, що пам*ятаєш

ти не відчуваєшь різниці між щастям  та болем - бо всі почуття для тебе біль різного відтінку...

та що зтебе взяти? з тої, кому байдуже хто вона є?

байдуже до всіх інших.

тільки сміх, сміх без відтінку над всім буттям, людьми, Богом, собою, звістно ж...

не знаєшь - що добре а що ні, хто правий а хто неправий... і знаєшь, що насправді цього ніхто не знає, лише роблять вигляд.

вельми цікава традиція - робити вигляд)