Думки. Про що вони? Вони заповнюють мій мозок так легко, як вітер підхоплює і несе осіннє листя у невідому далечінь. Думки. Вони пусті. Вони ні про що. Ні про кого. Мені самотньо. Мені самотньо разом з такими пустими думками. Кожна з них живе своїм життя. З'являється з нізвідки і йде в нікуди. Мої думки. Деякі про тебе, але вони занадто швидкі, щоб залишати якийсь відбиток у пам'яті. Деякі, про життя. Вони занадто безкорисні, щоб залишатись. Життя - водночас чудово й жахливо. Про це можна багато думати, але користі.. Нема ніякої. Життя не сприймає думок. Життя вимагає дій і вчинків. Сумно. Чому? Тому що все монотонно, однаково, "як всі", "так треба". Що тут скажеш? Краще мовчати. Люди не люблять правди. Вона занадто жостока і відразу б'є у найболючіші місця. Краще солодка брехня. Знову це слово "брехня". Ми кажемо, що брехню не любимо, але й правди чути не хочемо. Тікаєш. Від людей. Від цього світу. А куди ти втечеш? Ти залежиш від своєї матерії. Від свого тіла. Поки ти маєш такий стан, ти не втечеш далі за цей світ. Його правила. Несправедливі правила. Все або нічого - ось які ці правила. Одного дня ти щасливий, другого нещасний. Життя непередбачуване.
Подивись на вкруги. Хто тебе оточує? Люди. У твоєму житті вони грають другорядні ролі. У твоєму житті є тільки одна головна роль. Це ти. І не намагайся грати головну роль у чужому житті. Тільки ти можеш змінити сценарій свого фільму. Роздати ролі. Не дай комусь іншому це зробити.
Ми занадто боягузливі, щоб змінювати і змінюватись.