Кажуть,все вийшло.Але ти спиш.Знову спиш.Іноді дивні голоси дають пробудитися тобі,але від дивного скрежету землі,все стає тихим і відходить на задню лінію життя...
Геть..Геть з голови!Неможу жити...просто неможу жити і рахую дні...Час,зупинись!Дощі вітають тебе і забирають...Як я буду далі жити?Як?Просто,банально,бридко...
А тоді було все по іншому,не так!Неможу!Добре що...добре що скоро все закінчиться...Ці 386 градусів життя,які з кожним днем скорочуються...295..200...180..............................
Ніхто не потрібний?Мені також...Я просто буду чекати саме тої миті...Але час іде...Скоро зупинеться...Сподіваюсь тоді,ти просто зрозумієш суть життя і для чого воно нам далось.