- гарно йому Богдан Батрух відповів. Траплялися на моєму життєвому шляху "ліца среднєазіатской національності", які всіляко заперечували своє походження та запевняли, що вони "істінно русскіє". У поєднанні зі специфічними антропоморфними показниками це звучало навіть не смішно.

Колись по телеканалу "Полонія" дивився довгий документальний фільм про польську експедицію на Колиму, по ҐУЛАҐівських місцях. З фільму випливало, що поляків каралося в таборах найбільше, а вже потім ішли українці, росіяни та інші. Але то таке. "Войсько польське Берлін брало..."
Один з епізодів того фільму. Експедиція заїжджає в якесь тундряче містечко. Місцева тітка з очима-щілинками, круглим фейсом-місяцем, плоским носом, одно слово, з малочисельних народів Півночі, питає: "Откудо-то ви будітє?" ляхи відповідають, що, мовляв, "З Кракова. Знаєте Кракув? У Польщі. Знаєте Польщу?" Тітка їм на це, шалено окаючи: "Конєчно знаю. Польша - ето славянская зємля. Ми, славянє, должни жить дружно". Так і Бекмамбетов зі своїми заявами. Трохи не туди. Хоч Казахстан, зрозуміло, не Середня Азія. Аз і Я.

Одна ідея в його фільмі сподобалася: Не все так, як здається. І в розвиток: Не всі ті друзі, хто ними назвався. Не всі ті хороші, хто такими здається. Не всі ті погані, кого таким називають.

А "Матриця", звісно - не до порівняння.