Миле створіння сиділо на спинці лавки, звісивши лапи на інший бік
Випльовувало дроти, пластмасу та інший непотріб, котрим ся годувало
Йорзаючи брудними лапами дивилося на тінь
Знаєте, якщо надокучати власній тіні вона починає тікати
А зараз, піднявшись, зелене мовчки збирало залишки бульварної преси та таке інше. Усе, те чим годують свої полуфабрикатні мізки оті створіння, що ся звуть людьми. На усій тій макулатурі навіть спати надто жорстко, а от бруд з лап і лиця вона витирає пречудово. Лайно до лайна. Отряхнувшись, зелене почимчикувало через двори до вокзалу. Зараз темно, вуличні коти його вже не чіпатимуть.
На вокзалі вночі проходять потяги. А іноді ще хтось сновигає. Часто дехто з тих людей справді вартий уваги, тіко жоден з них ще не навчився розмовляти. Милому створінню то невтямки. Не зустрів він ще жодного вінця еволюції.
Да і воно погано тямило, хто така еволюція і де її вінець. Зелене знало, що падати на лапи боляче. Вони печуть і залишаються подряпини. Воно знало, що від дворових собак треба ховатися у їх же тінь, бо можуть гарно вкусити. Знало, що іноді треба оминати поважних чоловічків, бо зажбурнуть сміттєвим пакетом.
Зелене тинялося, здавалося, довгою вулицею з непрацюючими ліхтарями. І знову перечипилося. Хтось залишив на бруківці консервну банку. Чудовий співрозмовник. А це воно колись помітило, що у ній може жалишатися дощова вона. А ба, воно колись збере небо у банку?
Але дощу не було. У такі ясні ночі зелене іноді любило погуляти квартирами якогось з будинків
Вночі люди розгрібають і багато чого віддають. Проте чим більше порядку у речех, тим вагомішим мотлохом забите горище. Голова. З такими ваще. Зелене часто просто залишало їм камінчик. Та надто часто навіть каміння вони віддавали таке, що після його жування стіко проблем з зубами.
Ще можна піти на дах