Миле створіння сиділо і мило у калюжі брудні зелені лапи
Старанно вимальовувала кола на воді. Ілюзорні мрії, що не трималися форми. Щось вдарило по голові – дощова крапля
Зелене підірвалося і почало збирати у кишені воду з неба. Траєкторія руху була такою ж беззмістовною, як і власне дія. Недовго бігаючи, зелене перечипилося через смітник і полетіло далі, ніж бачило. Перед очима з”явилися зорі нічної вулиці. Створіння досить швидко встало, вилізно на смітник і старанно намагалося дотягнутися до зірки. Сіра тінь перехожого кишнула його з постаменту, явно переплувавши з вуличним котом.
Зелене створіння ображено підібрало кросівок, що випав з смітника, і поволокло його за шнурок з собою. Ліхтарі (найдосяжніші його зірки) мовчки віталися з небалакучим співрозмовником. Зелене створіння вгледіло синє світло вікна операційної і пішло сидіти під вікном. Зелене пошкодувало, що світло з собою не взяти, як кросівок. Зітхнуло і побрело до супермаркету спати у продуктову коляску
А за одним із вікон у світанковому світлі сиділа людина і діставала з кишень каміння. Світонок робить думки ясними і затирає сторонні шуми. Людина знала, що саме в такі години вона має змогу повитрушувати каміння з кишень. Зараз вона будує з нього фортеці на писмовому столі, а ввечері, прийшовши на підпитку, скине це у кульок і кине неподалік смітника. Людина підгодовувала таким чином зелене. Ніколи його не помічала, але завжди здогадувалася про існування зеленого створіння. Чим бентежніші були ранки тим сильніше кришилося каміння і застрягало у зубах.