одного дня я спіткнулася об щось важке. то був полудень і сонце було високо в зеніті

мені сказали , що то була моя тінь

після цього вона завжди ховалася у сумки. скаржилася на то, чому по ній всі можуть топтатися. чому вона має закривати усе підряд. і завжди бути під ногами. та чи не можу у неї бути бодай трохи власної гордості?

вона обожнювала тягати с [480x698]
орочки. і міцну каву. я її не любила. каву не тінь. але сорочки після неї було довго шукати, бо ніколи не вгадаєш, де вона сьогодні засне.

а ще вона обожнювала читати. особливо якісь старі книжки. постійно тягала їх з горища. я думала що то щось ненормальне.

хизувалася тим, що вона тепер світліша. і постійно кричала: от чого думаєш ми такі чорні? не тому що злі, а тому що на сонці доводиться постійно засмагати. і ніякох тобі кремів. і ніякої парасольки - бо у парасольки ж теж тінь!!!

а одного разу вона дуууже міцно заснула в старій потасканій сорочці. а я сорочку випрала.

і від тіні кольору не залишилося. тому я її більше не бачила

і ставало дуже сумно вечорами. та вона це бачила, тому в цей час брала мене за зап.ястя. тааак обережно, щоб я знала, що вона тут

так ми і жили, як двоє сліпих