Руки у фарбі, а сонце у літі,
І наші життя десь там у зініті.
Ми те, що минуло, читали в квитках,
Усе, що хотіли, – тримали в руках
Своїх чи чужих, але до болю відвертих.
Й усе, що не знали, вважали запертим
У шафах батьків і у ліжках знайомих.
Гадали, Що прийде з останнім прокльоном,
Кинутим в світ чи у наші кишені.
Та всі пророки давно замовкли,
А наші невидані думки і роботи пожовкли,
Здавалось, в шухлядах, підвалах чи то у листах.
Насправдіж були безнадійно загублені у головах
Випадкових друзів по чарці, котрі,
Зриваючи голос кричали, що ми чогось варті.
Й зникали на ранок. Лишаючи сум і похмілля
Ховали наші вчорашні слова під лахміття,
Вивозячи все контрабандою звідси.
Руки у фарбі, а сонце у літі,
І наші життя десь там у зініті.