Як то ?- одного ранку прокинутися метеликом??.
І розуміти, що проживеш лише день, але той день ніколи не закінчитьстя
Та завжди пристосовуватися своїм забарвленням до квіток, чи до дерев для маскування або ж для залякування тих сильніших, про котрих нічого не знаєш і над котрими не маєш жодної влади. Бо ризикуєш бути з”їденим. Але ти і без того зовсім не надовго, тому хіба є принципова різниця перетворитися на чиїсь калорії, що будуть розжеплені для отримання енергії, чи на добриво? Врешті-решт твоя частка у цьому така незначна, що можна було б обійтися і без того.
І всім своїм життям служити для виконання „вищих цілей”, про котрі нічого не знаєш. А врешті решт усі ті „вищі” така сама нісенітниця.
Або загинути героїчно б”ючись об холодне скло, вірячи , що там тепло. Чи то навіть не вірити. Не усвідомлювати. Якка ж таки усвідомленість у свіх тих рефлексів. Рефлексів життя.
Будувати своє життя не в змосі щось змінити. Питома частина кожного майже відсутня. Точкове тіло. Але за її виключення задача вже не має змісту. Великий світ наповнений маленькими метеликами.
То як воно? – Як таки нам бути метеликами?