хай буде, чого колись не було. заберіть те, чим годуєте себе. я не люблю недовареного
забираю не багато, забираю тілько те ,що маю, й забираюсь
забираюсь звідти. забираюсь звідусіль
я - живу
я не люблю виправдань. своїх же просто не терплю
я не люблю вибачень. та маю бісову звичку вибачатися..
невелика сумка та велика дорога
вічно мої і вічно вірні мені. та чесне дорожнє каміння , котрому немає перед ким брехати. та щоб бути правдивим чи треба опинитися під ногами? чи ж бути дорогою?-засобом та ціллю
НЕБО має свою власну субординацію
забираюся тому що хочу піти чи тому що завжди кудись йду ?( да насправді ж так рідко сходжу з точки!!!). я звикаю що моє бажання є здійсненим Десь.
я не люблю зайвого, та завжди маю в речах якийсь мотлох. і чи не завжди в думках не своє
А чи зайве не є зайвим як помилка не є помилкою???
і завджи маю простір право на власність яким не підлягає оскарженню, через принцип недопущення_))))))))))))))
...та..не піду ж я з цього життя , що маю, бо неможлива альтернатива і надто сильна любов до нього, щоб шукати її, тому усі "йду" так само безглуждо звучать як і до написання, вибачайте(!). я знову на тій же точці
*але я так часто отримую те чого хочу, не зазначаючи адресата своїх думок. пункт їх отримання у їх наявності. то ж я просто залишаю.
до біса адресати, адреси. до біса*
щаслив той хто має ноги !