/ Ковтаєш звуки та плюєш слова?,
та не подавись весною! бо кохання зціпить зуби та згребе рукою все, чого наобітцяли сни агонії п"яної. *Час, стаючи водою, забирає рештки світла із собою* Плюй, собако, плюй в калюжу всі ті зорі, що ти проковтнув весною /.

Плівка фотоапарату викинута у смітник
на ній чиєсь непроявлене щастя
стеля поросла травою бо їй було нецікаво все що писали розумні дядьки про гравітацію і доцільність
людина мала на руці 6 пальців бо не навчилася рахувати і не знала про п"ятнадцяту пару хромосом
сонячні промені заплуталися у павутинні бо не знали кому світити і боялися розкластися у спект в серці хлопчака що любив це життя
а старий павук давно помер і проміння залишилося зовсім одиноке
воно засвітило викинуту плівку
чуже щастя щодня обпікає наші обличчя оселившись на променях Зірки