Цей яблучний солод, що в випарах жовтня на шибках осяде,
І запах трави, який разом з травою живе на горищі
Ми можемо стати котроюсь з цих сосен; ми можемо спати
В вологій траві, але сосни від того не стануть нам ближчі.
Шипшина багряна, і темний відвар із дубового листя,
І груші підгнилі у лісі в дні вітряні гупають страшно.
Ми можем найбільше – хіба що пустити цей ліс на обійстя
Але все одно він від того не стане своїм і домашнім.
Чужі і безглузді, ми тут галасливі вар’яти,
Так гірко, і зливи нічні обережні, що їх не піймати.
> Катерина Бабкіна
[500x500]