Колись мені снилися страшні сни.... І в них я бачила, що продовжую жити без тебе... Одна...
Я прокидалася зі сльозами і клянусь, я торкалася твого тіла, тільки тому, щоби впевнитися, що ти і справді є біля мене... В такі моменти я міцно тебе обіймала, а ти мене відганяв, як надокучливу муху і продовжував далі спати...
Тоді, я думала, що ти ніколи не зможеш покинути мене одну у цьому холодному і сірому світі....
Ти був моїм кольором - індіго, якого немає на жодній стандартній палітрі....
Ти був моєю музою, хоча я ніколи не присвячувала тобі своїх творів...
Ти був моїм киснем, хоча я інколи задихалася біля тебе...


І от одного разу, коли я прийшла додому ти сказав мені, що більше не прийдеш...
Ти і раніше, коли сердився на мене, казав схожі слова, але я завжди знала, що ти так не посмієш зі мною вчинити, бо занадто сильно любиш... бо ті інші, які можливо і будуть мати владу над твоїм тілом, ніколи не зможуть стати дорожчими за мене....
Але цього разу ти говорив з іншою інтонацією.... і я зрозуміла - це не жарт і не погроза, тепер ти справді не прийдеш...

Іноді, коли ми ще були разом, якась маленька частинка мого внутршнього "Я" допускалася тієї думки, що колись прийдеться жити без тебе... Але решто мого єства не могло зрозуміти навіщо мені це життя, якщо у ньому не буде тебе....?

Ти сказав ці слова....
Слова, яких я боялася більше за все...
Ти їх озвучив так буденно і настільки звично, що я перестала боятися...
Я зрозуміла, що це було набагато простіше, ніж бачилося у моїх снах....


Трохи часу на пів року назад....


**********18.05.2009**************
Мені здається у мене болить все тіло і температура зашкалює...
Я знаю, що через кілька днів ти забереш свої речі, і підеш від мене....
Понеділок, вівторок, середа, пятниця, неділя......
Дні випадають з мого життя...
Алкоголь лікує хворий мозок... сигарети лікують хвору душу....
Я веду себе нахабно, показуючи свою самостійнсть....
Я істерично сміюся, зображуючи щастя і абсолютно тебе ігнорую...
Ти кажеш, що якщо я буду більш розсудливішою, можливо ти передумаєш і повернешся...
Я ненавиджу тих дівок з якими тебе бачу....
Мені хочеться розкидати по кімнаті всі речі....
Включити посеред ночі музику в стилі "дум-метал" і влаштувати танці...
Так, щоб в тебе потріскали барабанні перетинки у вухах....
Іноді, ти боїшся за мене і заглядаєш мені в очі, переконуючись, що я ще не зійшла з розуму...
Ти запитуєш мене "Що з тобою?" і починаєш заново усе пояснювати, а мені за ці слова хочеться подряпати тобі обличчя, зв"язати шнурком і прикувати до батареї...
А потім піти на кухню, побити головою увесь посуд, і потім довго на тебе кричати, доти, доки не пропаде голос, доки не полопають на шиї артерії.... доки я не втрачу свідомість......

Але я цього не роблю... Я занадто сильна, щоб показувати свою слабкість...
Іноді, коли мене переповнюють емоції - я плачу... ти бачиш мої сльози і ти безсилий проти них...
Ти незнаєш як заспокоїти і як вівця безпорадно дивишся на мене думаючи, що зробити, щоб мої очі стали сухими...
І я починаю ненавидіти себе, що не можу повиривати свої очі з орбіт, щоб на їх місці були пусті дірки, щоб я не вміла плакати... щоб ти не виходив нервово на кухню дивлячись на мої мокрі щоки...

Немає такої людини, якій я б могла розказати те, що коїться у мене в душі...
Я повинна жаліти тих, хто хто розходиться  з хлопчиком, з яким зустрічається два тижні і не маю права розказати про своє почуття втрати...

почуття втрати людини з якою я виросла під одним дахом, яка навчила мене жити, яка турбувалася за мене...
Я стомилася від пафосних і пустих слів...
Я стомилася від постійного душевного болю...
Я викинула душу на смітник...
А нафіг вона мені потрібна, якщо вона зіткана з моїх почуттів до тебе...
А ти ніколи не будеш моїм...
І таких як ти ніколи не буде...
У них всіх є недоліки...
І я не хочу копій - я хочу оригінал.... оригінал, який тонким пером Бога не був прописаний мені...

Іноді мені здавалося, що та любов, яку я відчувала до тебе була неправильною.....але то неправда...
бо будь-яка любов, яка є справжньою не може бути відвернута Богом і не має права бути осудженою людьми...

Я і досі люблю тебе...
мій хороший хлопчику...
пробач...
[350x231]