Забралась в этот заплесневевший чулан, осмотрелась-посмеялась-поумилялась-пристыдилась-соскучилась.

Помітила в собі цікавий момент: раніше коментарі від російськомовних читачів з отим їх "Не понимаю что у вас написано, дублируйте на русском" викликали таку поблажливу посмішку, типу як до малих, які чогось не довчили: "От же ж нємошні :)", а тепер у мене страшенно "бомбить", розправляються плечі і я готова лізти в бійку до кожного.

Така ж хуйня у мене тепер з релігійними темами. Навіть безневинні примовки типу "На то воля божа" можуть спровокувати в мені бурю. Вийшла зі стану невпевненості у свої поглядах і одразу скочила в нові крайнощі з їх безапеляційністю та нав'язуванням іншим.
Де межа?
Ну ок, політичні питання зараз занадто загострені, тож тут категоричність зрозуміла, але питання віросповідання та, наприклад, сексизму, стоять геть не так гостро, щоб відсікати геть усі контакти з людьми інших на ці питання поглядів. А я і тут воюю.
Закостенілість?

В религиозных вопросах я сейчас напоминаю себе типичного гомофоба. Я напугана воинствующими фанатичными верующими невеждами, и теперь даже нормальные люди выказывающие хоть какую-то причастность к вере становятся в моей голове на одну полку с теми фанатиками. Это неверно в корне и противоречит моим собственным взглядам в целом, но рефлекс имеет место быть и я на первой стадии избавления: я осознала, что у меня есть проблема. :)