Я не писала сюди ледь чи не роки - враження, що зовсім забула принцип. У голові - думки роями, деколи вони приємно лоскочуть, а зараз потрохи висунули зубки і покусують. Ну це нічого. Це для імунітету корисно.

    В глобальному плані - у мене все добре. Якщо не задумуватись, що я, куди я, що мене чекає і так далі. У мене навіть шоколад є. Життя - казка.

    На вулиці уже співають пташки і зовсім світло, а я прокинулась 12 годин тому. Треба піти якогось вітаміну D прийняти, сонячних і буквальних ванн мені, грітися, грітися, бо в китайців он свято весни - а мені холодно. 

    Я - монах в Шанхаї. Якби не скайп - я б не пам'ятала, як звучить мій голос. 

    І що дивним чином мене гризе - немає жодної людини, для якої я була б найважливішою. Важливою - безперечно. Незамінною, необхідою інколи - та не найважливішою. І моя кішка більше не реагує на мій голос. 

    Отак живеш собі в ілюзорному будиночку, нікого не чіпаєш, а тут раз - і кілька слів повністю вибивають тебе із колії і мильні бульбашки лускаються. 

    І все рівно розумію, що думати, а не ховати відчуття у сторінках книги і не тонути і фільмах - це чесно по відношенні до себе. Якщо душу періодично полоскати, на ній прищі не вискакують.