Довго аналізувала причину-наслідок і думку-наслідок, щоб зрозуміти, як треба мислити, щоб не притягнути небажаного.

І зрозуміла.

Треба не думати багато - саме роздумувати над чимось постійно. Мені це треба робити таким собі пунктиром - тоді голова не затуманюється сумнівами і справді результати такого аналізу найчастіше правильні. Особливо що стосується психології - як своєї, так і чужої. Подумала трохи - перестала, відволіклась. Повернулась до проблеми, подумала - перестала, відволіклась. Якось так. 

Це один.
І два.

Думати треба, коли треба щось вирішити. У будь-якій незрозумілій ситуації, на такому собі перехресті, треба проводити сеанси мріяння, омріювання бажаного, а не припускати різні результати. Як запасний - щоб розрахувати план-відступ або план-залатати-дірки - можна разок пройтись по всіх варіантах розвитку подій, але грунтовно зупинятися потрібно саме на бажаних, і після знаходження можливих підводних каменів і усвідомлення, що це - саме те, чого ти треба, по
чати займатися візуалізацією.

І воно все просто і давно мені відомо по суті.
Але пишу зараз, бо аж тепер у мене потрохи почало саме так виходити.