Я відчуваю потребу в тобі.

  Заплющую очі - відчуваю її вдвічі різкіше.

  Готова повірити ледь чи не в будь-які знаки, натяки, деталі - і водночас не вірю сама собі. Мені дуже треба знати - і не дуже треба знати. Ти хоч тактику підкажи?

  Я вдячна тобі за те, що знову пишеться. Вдячна, що ти взагалі є. Хочеться всміхатись, коли згадую тебе - і водночас розриває від невідомості. Мене ж не вистачить надовго. Я ж або згорю, або вибухну.

  А ти мовчиш. І я боюсь, що налякала тебе чимось.

  Якось воно так все неправильно - і таке цінне, що невимовно аж.