Заплющ очі. Заплющ. А вуха відкрий, і серце, і голову теж. Мрії в тебе ще залишились, ти не з усіма посваритись встигаєш? Поклич їх. Хай вип"ють з нами вина трохи, хай скуштують шоколаду. Ти ж їх не балуєш, так? А наймолодші і найнесміливіші хай пригостяться чаєм. Така лише одна? Що ж, тоді зроби так, щоб я не змогла вирахувати, яка саме. Хай наймолодша і найнесміливіша не боїться мого ока, вона ж твоя.

  Дай руку. Тепла. Приємно мати теплі руки, еге ж? Я теж люблю. Раз на тиждень. Я - не мрія, щоб балувати себе. І вже тим більше не найнесміливіша, щоб гріти їх до чаю. Ні, очі не відкривай. Уяви собі щось дороге, приємне, цінне. Вийди за рамки. Помрій, вони прийдуть, якщо ти скажеш їм, що вони тобі потрібні ще - твої мрії. Що ти будеш пригощати їх, берегти, обожнювати. На кого ж ти інакше перетворишся?

  Я знаю, яка з тих твої красунь прийшла до тебе. Стукотить, чуєш? Дощем стукотить. Не відчиняй - ти не ще не маєш грому. Ні, не злитиметься... Ти ж про це мрієш. А те, що хвилюєшся - то вже добре.

  Тихо-тихо. Я тобі нічого поганого не зроблю. Чого ж ти тремтиш? Не треба мене боятись, остерігатись... Мені треба лише повірити і пообіцяти, що сказане тут залишиться між нами.

  Ось і все, бачиш? Тут твоя маска... Дивно бачити її в мене на долоні, правда? На долоні, а не на обличчі твоєму. Не шукай іншої, вона не потрібна тобі зовсім. Я залишу її як винагороду. Можеш йти. Передай там першому в черзі, що я вільна і чекаю. На всі його маски.