"тук-тук"
- Хто там?
- Ти знаєш.
- Знаю.
- Тоді навіщо ці дурні питання?
- Звичка. Що тобі?
- Відчини.
- А якщо ні?
- Я і так тут.
- Ти далеко. За перегородкою. Ключ у мене.
- Щоб увійти, мені непотрібен твій ключ. Я вже і так дуже близько. Занадто близько.
- Не занадто.
- То все здається. Я вже тут.
- Але не в мені. Не в мені...
- Кому краще знати, де я? Я просочуюсь... крізь шкіру... Ти відчуваєш, але посилаєшся на холоду ЛІТНЮ ніч. Наївна.
- Наївна...
- Я дорога тобі. Занадто дорога, щоб ти могла отак просто не відчинити мені. Ти належиш мені. Я твоя осінь, ти моя жертва. Все так просто...
- Я можу ще й прогнати тебе.
- Невже? Впевнена? Ну що ж, спробуй...
- Ти знущаєшся...Ти любиш знущатися...
- Лише деколи.
- Значить я занадто часто тебе бачу.
- Ні, не занадто... Якраз в міру... Але відтепер я житиму з тобою. Біля тебе.
- Ні. Ти лякаєш мене. Я не відчиню.
*сміх з-за спини*
- Де ти?!
- Який чай тобі робити?
- Що... Як...
- Ти не владна наді мною. Затям собі. І питимеш зелений... Він дуже смачний з медом.