Можна просто говорити. Можна говорити по суті. Можна говорити, щоб вбити час, хоча він і так непоганий самогубець. Можна ще багато чого робити з розмовами... Їх можна використовувати як на благо, так і проти людини. Їх можна забути і не надавати їм великого значення. Але в більшості своїй розмови важливі, потрібні, цінні....

Дивитись можна просто так. Можна дивитись з підтекстом, чи обманюючи, чи вибачаючись, і щоразу погляд може ставати іншим... мусить ставати іншим. Дивитись варто обережно - можуть впіймати. Можуть тебе побачити - саме того тебе, якого ти так не хочеш або хочеш показати. Погляд може бути порожнім. Таких поглядів я боюсь. Вони заповнюють тебе порожнечою... Тебе теж.

Писати від руки щиріше. Писати можна по-різному... МоЖнА СпОтИкАтИсЬ На БуКвАх І РоБиТи вСе мОжЛиВе дЛя тОгО, ЩоБ ЧиТаТи СтАвАлО ВаЖчЕ. А є просто важкі тексти. Важкі для сприйняття, або для усвідомлення, або обтяжені відсутністю ідеї. Обтяжені відсутністю.. Те ж можна сказати про щирість. Вона важлива в тексті... Писати можна швидко або повільно... Дуже по-різному можна писати.

А ще є дотик. Легкий, невинний - але пробиває током. Або спеціальний, такий же легкий - і він теж обпікає. А буває дотик холодний і байдужий. Буває жорстокий. Або ніжний. Або механічний... Стільки дотиків....

І, якщо задуматись, в кожному погляді, написі, дотику чи слові є щось... Щось важливе, якщо шукаєш. Щось непотрібне, якщо байдуже. Щось, але завжди є...

А я люблю дощ і зірки. Тільки от речі, які я люблю, часто несумісні.