Деколи буває так, що все-все-все добре, в усіх планах, а людина за породою своєю все рівно мусить знайти щось, що мусить її доїдати...
Власне, мене ця проблема майже не болить вже, але от лише сьогодні я знайшла гідний приклад тому, що сталось. Це схоже на відчуття, коли ти маленькою дівчинкою йдеш з морозивом в руці. З смачним таким, твоїм улюбленим, у вафельному стаканчику. І тут воно падає прямо на асфальт. Чи на грунтову дорогу. Тобі байдуже, куди саме воно впало - головне, що воно зараз брудне, його можна тримати в руках, але не їсти, і все рівно воно швидко розтане. Звичайно, ти піднімаєш його, маленькими пальчиками вишукуєш частинку, яка не торкнулась шляху, і стараєшся дістати якомога більше звідти. Ти бруднишся і злишся, розчарування таке гірке... А надворі спека, і саме морозиво, лише морозиво, здається, може тобі допомогти... І ти з поганим настроєм минаєш вітрини магазинів, де продають багато морозива, і йдеш додому...
Отака і в мене ситуація. Так хочу добратись, спробувати цю людину, смак якої вже знаю, смак якої став моїм улюбленим, але враження, ніби вона забруднилась, ніби впала на асфальт, і щось тримає, не дає "накуштуватись"....
Рада, що це мене вже не гризе так сильно, як раніше. Але думки такі приходять до голови, просто болять не так пекуче....
А взагалі - ви помічали, що можна бути щасливим через дрібниці? Я знов набула цього вміння)))))
І що б там не казали, весна - чудова пора року... Просто зима на мене (нас((((() згубно діє....
Хех, деколи регочу як мала дитина. Маю на увазі, трохи менша, ніж та, якою я є))
[466x699]