Крізь гілки заплутаних думок,
крізь призабутих почуттів димок,
Крізь призму забутих слів,
Крізь таємниці чорних снів,
Крізь листя зів"ялих в"язок,
Крізь барвистість дитячих казок
Іду до тернів, неначе до зірок
І не бачу руки, щ отисне на курок,
Приціл від пістолета на мені
Але байдуже, снайпер не в тобі...
Неначе голос ночі чути,
Ніколи Цього не забути,
Лише відкласти, може жити,
А може просто загубити...
Вирок смертельний для мене надія,
Свобода від світу - моя перша мрія,
МОЯ ПЕРША ДУМКА, моє третє слово
І ціль життя повторяється знову:
вісьмірка життя і вісьмірка смерті -
межі буття давно вже стерті.
Усмішки зірок і неба сміх злий
І розум не тихий, а інший твій,
хаоз зізнання, кавалки думок
І знову небо без гострих зірок...
Якийсь там забутий образ вирина
І сердце за ним хворо втіка...
неначе марення, міраж,
неначе старовиння страж
З краплинами окремих сліз,
Зі стогонами, що чути скрізь,
С усмішками вбитих мрій
я чую голос темряви свій....
І знову зло в мені говорить,
Напевно нову щось знову створить...
А може і зруйнує,
Дива скомпанує...