Поглянула угору я
там небо синє-далина.
взлетіти б... Собі я крила обтина...
Тепер вже я твоя.
Здивовано на мене погляда,
слідкуєш як крила свої віддава.
Тихенько я всміхаюся тобі...
не потрібні більш вони мені.
Боюся вгору я взлетіти,
Боюсь тебе я загубити.
Минуле втратити боюсь.
Дивуєшся, а я сміюсь.
Люблю тебе, так віщо крила?
Весь біль від ран вода вже змила.
тебе торкаюсь - світ не спить.
Лише струна одна болить....
Струна та серця і розлуки...
ТА не шукаю я розпуки...
НЕхай болитть...Хоч знаю я....
що зараз я усе жива...
Вдихаю осені ковток...
гублюсь за хвилями думок...
І розум тихо щось мені шепоче....
Думок тих біль забрати хоче....
А серце їх не відпуска....
Коло себе поряд трима...
Невже воно надію має...
Але тим душу легко крає...
Сижу... Кудись дивлюся я... Ридаю.
так віщо крила я віддала?
Чому ніяк я не взлітаю?
сама себе постійно я питаю,
і відповіді досі ще не знаю.
Хоча брешу...Усе я знаю...