Як легко природу людську обіграти...
Щось там сказати і трішки збрехати....
Десь на своєму вперто стояти...
І когось ізрідка в дурнях лишати...
І більш не кохати....
ізрідка літати....
Так шкода, що в мріях...
Так шкода...
Чому я не птах?
Чому я не знаю смаку свободи....
Не знаю польоту....
не знаю життя....
Все це дарма...
Маленькі краплини з очей...
Біль?Якби ж то...
НІ...
Просто малі розчарування...
І трохи кави на столі...
Вона все стигне, чекаючи мене...
Як моє серце...
Як душа....
Ніхто не зна...
Що я жорстока, підла й...Вільна...
І трошечки сумна....
А може....
А може я і не така....
Лиш знаю точно...
Нема кохання...
Немає впевненості в дні,
Що ось наступить....
І крапля болю...Пелена
від нього на очах...
І сон...
І сон прийде...
Мене візьме ...
І в своє забуття візьме....