Дивлюсь тобі в обличчя...
І серце те крає.
Ні думок, ні душі - нічого немає...
ТИ як скульптура: мертва й німа.
Ти як манекен. Показний і холодний.
І мертва усмішка у кутиках губ.
і погляд скляний ти у бізвість кидаєш.
Глянь ти сюди!
Я ж тут стою!
Як ти не помітив?!
Я тут чекаю від тебе хоч слово.
Нічого...
Лиш тиша і темінь.
Говорить за тебе твоя усмішка.
Жорстока, холдодна, байдужа...
ТИ серце нею виймаєш...
Зупинись!
Дай ще хоч трохи пожити.
Зупинись!
не вбивай.
Мені ще не час.
Зупинись...
та де там....
тобі ж то байдуже....
Тебе ж то нема там де я є...
Ти є тільки ніщо.
І це є найгірше.
Ти віднімаєш мою сутність.
Мене ти вбиваєш.... Вбивай!
хай прийде ж мій час нарешті останній.
Вбивай! Інакше ж не вмієш!
Вбивай!Забувай!
і сам повільно зникай....