Зі мною щось сталося... Мені б хотілося сказати, що це просто короткий напад песимізму... Але тоді я збрешу. І в першу чергу збрешу сама собі...
Я навіть не можу зрозуміти, що було поштовхом до глобальної перебудови мого внутрішнього світу...
Ще два дні тому (хоча чого лукавити, ще вчора вранці і навіть вдень) я була щаслива. Я вважала себе найщасливішою!
А зараз...
А зараз я розумію, що мені ніхто не потрібен. Що я маю бути сама по собі.
Колись я вважала себе романтичною. Колись... але не зараз.
Колись я вважала себе самотньою. Недавно я знайшла того, кого шукала(принаймі я так думала), а зараз я розумію, що це не те. Певно мені напророчено шукати свою долю вічно...
Але тепер я не парюсь тим. Так має бути. Так мені краще...
Єдине, що лишилося від мене минулої - це співчуття метелику...