«Коль нанесли тебе сердечную обиду,
Плати забвением - так гордость нам велит;
Не можешь позабыть - тогда хоть сделай вид,
Не унижай себя…»
Колись давно казав Жан Батіст Мольєр .І я повністю згодна з ним. Останнім часом мої внутрішні пріоритети дуже змінилися - змінилася я. Правда ……не знаю в який бік…Я зрозуміла, що увесь біль ,який мені «пропонують» інші, усі мої переживання, образи і таке інше НІЧОГО не варті. Навіщо займатися марнотратництвом, убиваючи свої нервові клітини(які, до речі, не відновлюються)?!Навіщо?! Я вже не хочу вказувати Людині на той чи інший вчинок, вже не хочу щось міняти чи вчити чомусь, адже це все пусте, все не то. Роблю висновки, засвоюю їх і просто запам’ятовую, щоб не наступити , як кажуть, на ті ж самі граблі. Так, можливо, це не є правильним. Але я втомилася…
[700x427]