Самотність – це не відсутність кого-небудь поруч, це стан душі. Ти можеш бути самотнім у компанії добрих друзів, які знають тебе краще, ніж ти сам себе. Але й можеш не потребувати нікого на безлюдному острові. Це цілісність душі і думок, ставлень до навколишнього світу і тих, хто знаходиться в ньому. Вона приходить у якийсь момент, і ти бачиш, що ті, кого, здавалося б, потребуєш, зовсім непотрібні і пусті. Вони для тебе нічого не значать і не принесуть тобі нічого в спілкуванні.
Тоді що ж це: єдність і цілісність із самим собою, чи повний початок, нова точка відліку, з якої знову будеш починати вчитися спілкуванню з людьми? Коли відсторонюєшся від усього і всіх, звикаєш до незалежності, потрібно знову вчитися просто посміхатися людям. Щиро, прямо у вічі…