Кого ми любимо і чого. Через що ми тішимося, що робить нас щасливими, чому впадаємо в депресію. Я - це зрозуміло: коли падають листочки з дерев. Але вони падають не цілий рік, більше того, майже пів року нема взагалі ніяких листочків на деревах. А депресія все одно є.

Іноді я думаю, що вже прожила всі свої щасливі дні ,залишилось доживати то ,що лишилось. Іноді тішуся з того, що завтра буде новий день.

Я не хочу до Львова. Це розцінюється як діагноз і вимагає швидкої реанімації.

А ще я не хочу дітей. Я не хочу народжувати і виховувати рабів, а повноцінними громадянами в цьому суспільстві вони не виростуть.

Я не хочу спокою і не хочу пригод. Я маю все те ,про що мріяла, ну ,майже все, але відчуваю якусь дику порожнечу всередині.

Я ловлю себе на тому ,що дивлюсь на цей світ якось збоку, чи, може ,зверху ,відсторонено якось.

А може я давно померла, але душа моя ,обтяжена гріхами не змогла вирватися до раю, а до пекла не захотіла ,і я тепер отак собі тут блукаю, думаю ,що живу ,думаю ,що кохаю, думаю, що я є, А НАСПРАВДІ МЕНЕ НЕМА


Сумно думати, що живеш і при цьому всього лиш ницо існувати