Дурепа я та й годі. Оце вчора вирішила зробити добру справу, і випустила щура прогулятися на травичку. Він ,бідака, вже кілька днів не покидав свою імпровізовану клітку, бо ми на цих кілька днів перебралися до Денискових батьків, а його рідна клітка залишилася вдома. Ото випустила я щура погуляти, а він взяв і втік. Жид малий. Я ж його годувала, я ж його поїла, я ж в його клітці прибирала, я ж його гуляти випускала, я ж його з-за холодильника витягувала, він перекусав всіх, кого я люблю, включаючи подружкіну дитину, а я йому слова кривого не сказала. А він втік від мене. Відчуваю себе сиротиночкою. Все заглядаю в клітку по інерції, найсмачніший шматочок чогось добренького несу, хочу за вушком почіхати....А ЙОГО НЕМА



Колись десь почула: якшо любиш когось, відпусти його. А може, якщо він втік, там йому буде краще?