Ну і вихідні ж мені випали! Почалось ще в пятницю (ну не ставиться в мене на клаві апостроф!!!!!!!!). Поїхали ми, значить з Дениском до нього в село бабусю з лікарні забирати, в хаті прибирати, город полоти і сапати, їсти варити і таблетки бабусі подавати. Поїхали в обід ,коли найбільша спека, щоби і бабусю встигнути забрати, і роботу не сильно прохалявити. Не знаю, хто такий розклад придумав, але здогадуюсь. Я б їхала зранку, коли сонце не дуже жарить, а роботи все одно ніякої не було. Функцій до вищеперелічених додалось, оскільки виявилось ,що бабусю треба пасти, бо вона місяць з гаком валялась в лікарні(інфаркт - не жарти) і не бачила свого городу, а значить, і бурянів на ньому, тому вирішила цей недолік виправити вже і негайно, а лікарі їй дозволили всього-то 80 метрів в день проходити, не то, що згинатися чи тим більше полоти. А привязати її до батареї якось рука не піднялась. Одним словом, приїхали ми і зразу ж впряглись.
Мушу визнати, що готувати їсти в селі - саме задоволення: виходиш на город, а там і кортопелька молоденька, і морквочка, і кріпчик ,і цибулька. Отак бери і нагрібай. Суп виходить смачнючий. Сапати - теж ніби не погано, але враховуючи те ,що я не взяла купальник, приємне з корисним поєднати не вдалось.
Такі речі як компоти там всякі і варення, я не люблю готувати з дитинства, але думка про те, що їсти взимі Денискові щось буде треба ,змусила мене зробити над собою зусилля.
Найгірше: Ця дитина, Денисковий двоюрідний брат ,примусив нас таки піти з ним на майданчик, щоб покидати мяча в корзину. І я, стара тьотя, в поті чола намагалася хоча б докинути його до кільця. Не люблю баскетбол і дітей. До речі, в його віці я, міська панянка вже на повну виконувила всі хатні справи ,включаючи город ,корову ,Їсти ,прати ,прибирати, а якщо раптом в найжорстокішу фієсту сідала в тіньок почитати книжку, яку по програмі задали на літо, мені делікатно нагадували про те ,що в саду трава не кошена або кукурудза не полена або підлога не вимита або сорочка не зашита або сходи мені за пивом. Щось я захопилася.
Так ось, поміж такою чарівною сільською романтикою пройшли обидва вихідних. Ми відпочили, засмагли, поспілкувались ,згадали ті чудові дні ,коли ми ще не були одруженими ,потішилися ,що ми один в одного є і поїхали додому, готуватись до трудових буднів. На наступні вихідні ,треба сказати ,ми будемо відпочивати, займаючись шпаклюванням гіпсокартону в Денискових батьків і будівництвом плаваючого засобу, на якому його тато мріє здійснити мандрівку по Дністру. А може, дасть бог, не доживем?