Сиджу і злюсь. Дениска нема, а обіцявся прийти, я вечерю приготувала. Пора б уже було звикнути, а я наївно сподіваюсь, що серед нас двох він вибере мене. Навіть з щуром погратись не вдається, бо він кожного разу норовить втекти і погризти мою коноплю на підвіконнику, а вона ще навіть нормально не проросла.
нещодавно, було, захотілося мені свята, а тепер вже не хочу. Дивно.. Свято, ночебто, зайвим не буває. Взагалі нічо не хочу, курити хіба. А вдома так добре сидиться. О, впізнаю ці симптоми - депресія затяжна. Затяжна - бо довго, і бо затягує, виходити з неї не хочеш. Я вже не хочу. Ось так би сиділа, писала. Катюх, ти не хвилюйся, сама ж знаєш шо це не надовго, так поковбашусь трохи, і попустить. Вікс, якшо ти раптом забіжиш в і-нет і так чисто випадково заглянеш на мій щоденник, напиши,чи жива, га? Пану чи панянці інкогніто, що періодично навідує мій (і Катькін) щоденник, вітання, шось пишіть, може, подружимося.