Не надзвичайного, епохального, а простого повсякденного свята. Такого, наприклад, шо як приходиш додому, а на столі вечеря , і ніхто не пиляє , шо довго шляєшся. Або шеф на роботі висловить хоча б два слова похвали за справді реальні заслуги перед фірмою. Або погода не зіпсується до після-післязавтра. І старі друзі і недрузі згадають, подзвонять або хоча б напишуть. Я знайду в старих джинсах, які не одягала сто років, якусь поджмякану двадцятку, по ТБ покажуть добрий, хороший кліп ,в маршрутці по радіо я почую не щоденну попсу ,а шось, від чого душі стане радісно , ці грьобані калюжі висохнуть до обіду, в "Баскервілі" на обіді хтось поступиться місцем в черзі. Здавалося б - така дрібниця, але вона б могла стати мені святом на цілий день. А завтра була б інша. Добре , що мій покійний щур завжди зі мною - на фотках