Это цитата сообщения endless_nausea Оригинальное сообщение

Нашла в столе

Как-то нам задавали написать сочинение-описание какого-то явления.Я написала два:про грозу и одиночество.Сдала,конечно же,про грозу.

Чи самотність-явище?!Хай буде так,бо яхочу написати про неї.Зараз мені здається,що я завжди була одна,на самоті.Знаю,що не так,що колись мені було дуже добре,але моя пам'ять чомусь не зберігає ці спогади,лише деякі,та й ті для резонансу з дійсністю водинці.Спочатку самотність дорівнювала для мене біль.Нестерпний,зі сльозами вночі;коли будь-яке явище єдності когось чи чогось навіває смуту,колупає рану...Та все це дурниці.Гірше--зараз.Бо мені не боляче,мабуть,тільки трошечки,та й це дурниця.Зараз моя самотність--моя стіна.Кам'яна.Нездоланна.Стіна самотньості.Вона не дає ходи почуттям,думкам про щось інше,добре,тепле...Я сама--частина цієї стіни.Теж кам'яна.Все мені байдуже,ніщо не турбує.Депресія..Яке модне словце!А коли це не період поганого настрою,а невідступний супутник?!Що тоді,коли мені подобається моя самотність,мій песимізм?Я власноруч побудувала цю стіну.Цю в'язницю.І я в ній зовсім одна.І,мабуть,до кінця,бо сама так хочу,сама винна.