чи можу я розірватися навпіл?
чи можу я брехити і водночас казати правду?
чи справжні мої друзі?
чи варто тебе тримати?
чи треба задавати стільки запитань???
один не вірний крок...одна не правельна фраза...прощявай....я хотів це зробити...ти повязана з ними...я краще піду з твого життя...в мене тепер своя "дорога"...а чи вирішить вона проблему?
страх...я боюся за тебе, сама не здатна на таке...те що ти сказав мае назву на "г", правельно це - гівно! воно не варте твого житття, навіть коли здаеться що вже по шию в ному...
чи відвернулася я? ні! нет! no! я буду тримати тебе до останняго,поки ти сам не попросиш відпустити...тільки не лякай мене...бо я божевільна..вільна, але в одночас прикована до телефона...я знаю ти здатан на найбожевільніші речі...але не це! мені від одноі думки погано...
важко
думки
гинуть нервові клітини
чи варто це наших сліз?
чи справді за ради мене ти здатаен на все?
тоді я буду чекати слушної миті...а може..я маю надію...вона ніколи не покине мене...я ніколи не покину тебе...тільки не роби дурниць "...ты канешно сразу в рай, а я, не думаю что тоже..."
...дякую...
дякую за комплімент
дякую за долю, що вміе знайомити
дякую за теплі слова
дякую за повернення на замлю
дякую за те, що ти рятуеш мене, не важливо від чого, від самої себе
дякую за те що ти є
тримайся
а я тобі допоможу
будьласка
не роби дурниць
дороги назад не буду
