з того часу як я тут не писала змінилося майже все. Майже все чого так сильно хотіла, досягла без проблем, а я так парилися за те, що в мене не мае хлопця. Все приходить з часом. Але тепер зявилися нові бажання, нові цілі, нові друзі...

По суті я людина позитивна, але як і усі маю проблеми. Авжеш, шукаю їзного вирішення, але намагаюся не зациклюватися. З навченням усе якось не зрозуміло..не впевнена я у собі щось.

За цей час змінила стільки хлопців, що навіть на польцях рук неперелічу... А нащо воно мені? зупинила свій пошук, тепер нехай вони мене шукають, а я хочу справжнього кохання, відвертого, щироко...Не кажіть ні чого, сама знаю що зарано, але так набридли усі ті порожні слова, "я тебе кохаю" можна сказати за одну мить, а от довести це....

Маю хорошого друга, справжнього, та мені здаеться він не просто "друг" він-янгол, він людина яких десятни на замлі, та що там десятки одиниці, хоча він цього і не визнає. Мені навіть здаеться, що він вміє читати думки. Хоча ми частенько сваримося, *зазвичай через мене, бо маю важкий характер, і дурну голову на плечах, у якій завжди купа дурних думак* він вибачае мені, не всі так можуть...Звичайні люди дрібязкові, вони не маю такої змоги. Я усім серцем і душею намагаюся також підтримувати його, але маю величезний мінус, слова які так важко, але так треба сказати не вимовляються до тих людей які мають велике значення для мене. Кожного разу коли йому погано, мені хочется опинитися поруч з ним, просто подивитися в очі, або обійняти. Іноді слова зайві, а погляд може сказати набагато більше ніж цілий мільйон слів. Нажаль я не маю такої змоги.
Я хотілаб також стати кимось у його житті, але напевне не варта цого, бо завдаю багато болю, і спричиняю безліч проблем, яких у ного і так вдосталь... Важко жити на самоті у маленькому містечку де всі і все про тебе знають без підтримки друзів і бітьків, без розуміння, і права на сомовираження...у таких випадках люди просто губляться у собі, і зачиняють дверцята душі, тому я хоча б чимось намагаюся цьому зарадить..

мені знаеться я закохалася...чушь...чушь....та ні, кому я брешу, це правда.

мені подобаються в людях їхні мінуси, і нема чого тут соромитися, у кожного в голові свої таргани, у декого великі, у декого малі, але в осіх вони є і це не обговорюється. Ніхто з нас не ідеальний, при чому не тільки зовні, а й з середини... Можна мати кривий ніс, великі вуха, але мати велике і добре серце, щиру душу, і сталеве терпіння....

Ще є одна річ про яку я хотіла розповісти...це те як зараз живуть люди...вони перестають радіти життю, ті які радіють або давно зїхали з глузду, або у стані алкогольно спяніння, або під кайфом. Хоча ні, трохи таких людей ще залишилося... Усі кудись біжать, дивляться у сірий асфальт, думають тільки про себе, не зважать ні на кого, у кожно свої проблеми...а ви спробуйте підняти голову і подивитися на небо, воно ж таке безкрає, заповнене мріями, на землю, яка дає життя , хоча й забирае , на дітей, вони вміють радіти, але це поки не виросли і не наробили собі проблем. Я й сама за собою помітила таку фігню, а тут раптом підняла голову і побачила стільки...10 років живу на своїй вулиці, а ніколи не бачила будинка з номером 12б...
іноді треба забивати на проблеми...бо опинешся у психлікарні.

Щось забагато наговорила, а може так і треба? не знаю...у моїй голові ще вдосталь тем про які б я хотіла поговорити, але спочатку домовлюся сама із собою...

P.S. підкреслені букви, то не просто так....вибач, я дурне