Хто ти?Що зазираэш мены у выкно?
Ти плачеш? Ти плачеш чи може смыэшся?
Ти переймаэшся? Чи тобі все одно?
Хто ти? Що сумом крызь шибки мой ллэшся.

Небо.Чорна колиска зірок,
Це ти моє натхнення вкрало,
Ти не схилилося а ні на крок,
І замість тієї,моєю насногою стало.

Я співаю тобі пісень,
А ти вдячний слухач,
То осипаєш мене оплисків громом,
То зриваєшся на дощовий плач.

Може ти проймаєшся ними,
А може за разом і мною,
Ти схиляєшся і дивишся щоднини,
За моїм життям- театральною грою.

Небо роздивляється зірчастими очима,
Думки, що бьються в скронях,
Зустріч розставання- цікава картина,
Ти тримаєш весь світ на долонях.

Я присвячую тобі пісні,
А ти за це платиш зірками,
Що падаючи, лишають сліди вогняні,
І плачеш зоряними сльозами.

Небо вміє слухати,
І ніколи не переб*є на півслові,
Може лише радіти чи сумувати,
Випускати промінці кольорові.

Та тепер ти сумішшю димною,
Зазираєш в віконні шибки,
Здаєшся цупкою і трохи дивною,
Може чекаєш на нові пісні?...

Шматочок неба.Воно одне на всіх,тому кожному вистачить.