Я йшла по дощу..Дощ почав накрапати неочікувано і я спочатку подумала,що це мені ввижається..Але ні краплини частішали і я йшла дивуючись таким непідходящим
дощем..Він все частішав і частішав..Краплини били по моєму лицю вже боляче і безпощадно..Я старалась йти під деревами,проте дощ діставав мене і там..Він сміявся з мене,знущався,ще й включаючи вітер..Я закривала обличчя і старалася перестрибувати калюжі,бо вдягнула балетки..Але дощ явно хотів мене за щось покарати,бо всі люди повідкривали парасолі,а я одна йшла без неї..Люди зацікавлено дивились на мене і дивувались чому я йду і мокну..А я повністю віддала себе на поталу дощу,не прикриваючись..Я відчула як в мене по щоках стікають сльози..Зрадницьки зрошуючи все моє обличчя безбарвними гіркими сльозами..Я не знала чому вони течуть,але десь в душі розуміла,що цей дощ незпроста падає..Я йшла і плакала згадуючи всі наші розмови,наші сварки і приймала рішення що робити далі..Дощ не припиняв,я не хотіла йти швидше..Я була вже вся мокра..Вода стікала по мені,навіть не затримуючись ніде,просто текла по предмету,яким я і була..Я бурмотіла "вибач мене,я не хотіла,я не буду повторювати своїх помилок,я не наступатиму на ті ж граблі..вибач..вибач" Ці слова ехом лунали в моїй голові..Через пару хвилин я відчула що дощ вже не б"є мене,а просто змиває сльози..Змиває як непотрібну частинку пам"яті,як нехороші спогади..Перегортає сторінку,стирає всі попередні файли,знищує неприємні згадки..Я дякувала дощу і все ще продовжувавла плакати..Я люблю...
Я зайщла в під"їзд і на моєму обличчі вже не було видно сліз..Я була просто мокра..
[480x600]