Название: Божевілля - то є кохання...
Перевод: Безумие - это eсть любовь...
Автор: Natsuo Zero (я)
Переводчик: я, т.к. фанфик изначально писался не на русском
Бета: Ворд и я
Рейтинг: PG - 13
Пейринг: Sabaku no Kankurou/Inuzuka Kiba
Предупреждения: не совсем касаюццо самого творения. Первый текст - это оригинал. Рекомендую читать именно его, т.к. в русском переводе чувства не те... Но если вы не понимаете украинский, то второй текст (перевод) именно для вас...
Размер: мини
Статус: закончен

Божевілля – то є кохання...

Слів нема.
Лише думки.
Та й вони якісь дивні...
Ні, не дивні...
Це просто запитання...
Чому, чому я кохаю саме тебе?
Чому твої вузькі, звірячі очі дивляться не на мене?
Чому твій пес ненавидить мене?
Тому що я лялькар?
Чому...
Питань багато, проте жодної відповіді.
Я намагаюсь привернути до себе твою увагу...
Марно.
Ти дивишся на дівчину.
На ту, що кохає оте кумедне хлоп'я-лисеня.
А чому я кохаю того, хто має собаку?
Я завжди не любив псів...
А ти такий схожий на мале цуценя:
Такий же веселий та безтурботний.
Сумно зітхаю.
Слідкую за тобою щоночі і щодня.
А ти мене не бачиш...
Сумно та самотньо...
Хочеться підійти і все тобі розповісти.
Та ні...
Краще хай все залишиться так як є.
Не хочу руйнувати тобі життя.
Адже я звичайнісінький Лялькар.
Божевільний Лялькар Піску.
А ти...
Ти той, чиє ім'я я шепочу уві сні.
Інузука Кіба.
Я кохаю тебе...
Я хочу тобі це сказати, проте...
Ні!
Скажу...
Підходжу до тебе.
Ти здивовано дивишся на мене.
Звичайно.
Ти звик мене бачити іншим.
У тому дивному капелюшку,
З тими смугами на обличчі,
З Карасу за спиною.
І жорстоким виразом обличчя.
Кладу руки тобі на плечі и дивлюсь в ті звірячі очі.
Ледь посміхаюсь и стиха кажу:
"Кіба... Я кохаю тебе..."
Сумно відводжу погляд.
Повертаюсь і поволі іду геть.
Я сказав те, що хотів.
Мені трошки легше.
І мені не важливо, що буде далі.
Навіть якщо я втрачу життя,
Я ні про що не жалкуватиму...
Я сказав...
Раптом відчуваю чиюсь руку на зап'ясті.
Повертаюсь і знову бачу ті звірячі очі...
Такі вузькі, але таки глибокі.
Чую: "Я теж тебе кохаю, Канкуро..."
Ти сказав це...
Ледь чутно.
Відвівши очі.
Почервонівши.
Посміхаюсь і обіймаю тебе.
Так, я Божевільний Лялькар,
Проте я найщасливіший божевільний в цілому світі...

Безумие – это есть любовь...

Слов нет.
Лишь мысли.
Да и они какие-то странны...
Нет, не странные...
Это просто вопросы...
Почему, почему я люблю именно тебя?
Почему твои узкие, звериные глаза смотрят не на меня?
Почему твой пес ненавидит меня?
Потому что я Кукольник?
Почему...
Вопросов много, но ни одного ответа.
Я пытаюсь привлечь к себе твое внимание...
Напрасно
Ты смотришь на девушку.
На ту, что любит того смешного мальчишку-лисенка.
А почему я люблю того, кто имеет собаку?
Я никогда не любил псов...
А ты так похож на маленького щенка:
Такой же веселый и беззаботный.
Грустно вздыхаю.
Слежу за тобой каждую ночь и каждый день.
А ты меня не видишь...
Грустно и одиноко...
Хочется подойти и все тебе рассказать.
Да нет...
Лучше пусть все останется так, как есть.
Не хочу разрушать тебе жизнь.
Ведь я самый обычный Кукольник.
Безумный Кукольник Песка.
А ты...
Ты тот, чье имя я шепчу во сне.
Инузука Киба.
Я люблю тебя...
Я хочу тебе это сказать, однако...
Нет!
Скажу...
Подхожу к тебе.
Ты удивленно смотришь на меня.
Конечно.
Ты привык меня видеть другим.
В той странной шапке,
С теми полосами на лице,
С Карасу за спиной.
И жестоким выражением лица.
Кладу руки тебе на плечи и смотрю в эти звериные глаза.
Едва улыбаюсь и тихонько говорю:
"Киба... Я люблю тебя..."
Грустно отвожу взгляд.
Отворачиваюсь и медленно иду прочь.
Я сказал то, что хотел.
Мне немножко легче.
И мне не важно, что будет дальше.
Даже если я потеряю жизнь,
Я ни о чем не буду сожалеть...
Я сказал...
Вдруг чувствую чью-то руку на запястье.
Оборачиваюсь и опять вижу эти звериные глаза...
Такие узкие, но таки глубокие.
Слышу: "Я тоже тебя люблю, Канкуро..."
Ты сказал это...
Едва слышно.
Отведя глаза.
Покраснев.
Улыбаюсь и обнимаю тебя.
Да, я Безумный Кукольник,
Однако я самый счастливый безумец в мире…
[показать]