[263x350]
Прогулянка Чернівцями

Прогулюючись Чернівцями ми ознайомимося з архітектурною та культурною спадщиною міста Чернівці. Міста – яке є одним з наймальовничіших міст України, яке свого часу називали „Маленьким Парижем”, міста – яке нівчому не відставало від Відня і було негласною столицею Європи, міста – де тротуари підмітали букетами троянд і де книгарень було більше, ніж кав’ярень.


Фонтанна площа




Ми розпочнемо нашу прогулянку з найстарішої частини міста Фонтанної площі. Це була перша велика міська площа, вона була названа вже в австрійські часи, хоч існувала й раніше. На тому місці, де стояв фонтан, згодом з'явилися будинки - і площі майже нестало, її видно на давніх малюнках, які робили австрійські художники, бо фотографії тоді ще не було.
Піднімаючись вулицею Головною вгору, ми вийдемо до Церкви святої Параскеви. Будівництво розпочалось у 1844році на місці розібраної дерев'яної церквиці, котра в свою чергу була збудована ще в 1745 р. на місці ще старішої "церкви Боярина Лєки". У новозбудованому кам'яному храмі архітектор А.Павловський використав елементи романського стилю, що надає споруді особливої краси.




Перша камяниця та Дім-Корабель



Від церкви далі вверх і ми виходим до першої кам’яниці Чернівців –„генеральський дім”. В час прилучення Буковини до Австрії (1774) Чернівці нараховували близько 290 будинків, споруджених переважно з дерева, що надавало, за словами К. Фон Енценберга, місту нужденного вигляду. З призначенням К. Фон Енценберга генерал-губернатором Буковини та початком реформ заохочувалося переселення до краю ремісників та торгівців. Збільшення населення міста спричинило його розширення на південь.

В 1780 році на розі сучасних вулиць Шкільної та Шолом –Алейхама було споруджено перший цегляний будинок –„генеральський дім” резиденцію генерал-губернатора.

Насамперед впадає в вічі будинок на розі вулиць Головної та Шолом Алейхема, відомий чернівецьким старожитам як „Шіфа” (від німецького Schiff - корабель). Наприкінці ХVIII ст. в цьому кварталі знаходилася корчма „Під золотим кораблем”. Наприкінці ХІХ ст. в томуж кварталі було споруджено будинок, що своїм виглядом нагадує корабель, по обидва боки якого течуть ріки –вулиці. І справді, будівля схожа на корабель, який своїм оригінальним виглядом посприяв народженню романтичних легенд.

Навпроти цього дому-корабля ми можем побачити римо-католицький костьол Воздвиження Святого Христа. Його будівництво розпочали в 1787 році. Через прорахунки будівничих фасад цієї будівлі час від часу завалювався. Тільки в 1814 році будівельні роботи були нарешті завершені, щоправда, під час великої пожежі Чернівців 1866 року вельми, постраждала башта храму, яка в свій час використовувалася як спостережний пункт для своєчасного виявлення пожеж. Також на фосаді костелу знаходиться сонячний годинник




Центральний майдан міста



Повз цю частину міста проходить головна артерія міста, яка так і називається Головною вулицею, що виводить нас на Центральну площу „Площу Ринок”. Перші міські архітектори не могли не рахуватися з головною функцією яку впродовж століть виконували Чернівці, слугувати митницею на міжнародному торгівельному шляху із Західної Європи до країн Леванту. Самий гамірливий ринок став основою першої впорядкованої площі, а отже, і архітектурного ансамблю. З 1825 року тут почали укладати бруківку, а з другої половини століття площа стала набувати свого неповторного вигляду. Вона була не тільки гомірливим базаром, але й центром життя міста.

Центральною спорудою архітектурного ансамблю площі стає міська Ратуша, яку вважають „Серцем міста”. Вона була зведена 1843-1847 рр. За проектом Андрія Мікуліча у стилі пізднього класицизму. У композиційному плані споруда виконана традиційно для міських ратуш. Будинок близький до квадрата і з внутрішнім двором. Над усією спорудою височить двоярусна вежа з балконом, оздоблена годинником та мідним шпилем із флакштоком. До 20-х рр. ХХ-го століття вежу увінчував золочений орел триметрової висоти. Під час ремонтних робіт 1903 року в кулю під орлом було закладено 20монет та лист до нащадків. Про долю цих реліквій на разі нічого невідомо. Орла зняли росіяни в 1916 році.

Поруч з міською Ратушею, в самому центрі міста знаходиться будинок, який вражає навіть зовсім далеких від мистецтва та культури прибульців до столиці Буковинського краю У 1900-1901рр. у місті зводять одну з найгарніших споруд всієї Австро-Угорської імперії: приміщення Дирекція Буковинської Ощадної каси (нині приміщення художнього музею) в стилі віденської сецесії. "Bukowiner Sparkass" зводив Хьюберт Гесснер, учень батька сецесії Отто Вагнера. Серед оздоб фасаду виділяють мозаїчне панно-це 12 античних богів які символізували 12 коронованих провінцій Австро-Угорщини Сама Австрія зображена у вигляді дівчини в пурпуровій хламиді в центрі панно, а Буковину символізує юнак із конем.

Нижче у нинішньому Чернівецькому торгово-економічному інституті раніше розташовувався готель „Під чорним орлом”. У якому розташовувався один із найкращих ресторанів міста. Навпроти нього знаходився ще один готель „Золотий лев”. Із найстаріших будівель на площі залишився готель „Париж” (нині магазин „товари для молоді”) Далі на розі вулиць Кобилянської та Центральної площі й нині милує око споруда колишньої кав’ярні „Габсбург” із сецисійними інтер’єрами не гірше ніж у Відні чи Парижі. Зараз тут знаходиться відділення національного банку України.

Навпроти кав’ярні ми можем побачити будівлю колишнього готелю „Бель В’ю”, тобто „прекрасний вид” і справді з балкону цього готелю відкривається прекрасний вид на всю площу ринок, яка була улюбленим місцем зустрічей та прогулянок чернівчан, своєрідним „містом у місті”. Сьогодні Центральна площа не втратила своєї краси привабливості і залишається однією з найкращих площ у місті.


Через Поштамп на площу Філармонії-музичну площу Чернівців



Від центральної площі вулиця Поштова (нині Худякова) веде до історичної будівлі поштамту. Це одна з найкращих, за свідченнями сучасників, будівель міста –споруджена у 1884-1889 рр. в неокласичних формах з фігурами грецької міфології на рівні 2-го поверху та годинником над чентральним входом, вона й нині викликає захоплення у чернівчан та туристів.

Прогулюючись далі від поштамту маленькою вуличкою ми легко вийдемо на площу Рудольфа (нині площа Філармонії). Вона стала центром музичного життя міста, саме тут у 1876-1877рр. Було збудовано будинок Буковинського музичного товариства (філармонії), де давали свої концерти М. Лисенко, А. Рубінштей, Сіді Таль і сотні знаменитостей радянського часу і наших днів. В ансамблі площі яскраво виділяється колишній готель „Бристоль” із стилізованою баштою, у цоколі якої розташовувався першокласний ресторан.

На 598 річницю міста на цій площі був встановлений музичний фонтан який гарно вписався в ансамбль площі, ввечері тут збирається багато жителів та гостей міста для того щоб помилуватися грою води світла і музики.




До „Руської”та "П'яної" церков



Від центрального майдану вулицею Руською ви можете легко добратися до греко католицької церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1820-1821рр, перебудована протягом 1930-1936рр), яка називалася „Руською”, тобто українською, оскільки цю на цій вулиці жили переважно русини-українці, які відвідували цю церкву.

Трохи далі впадають в око оригінальні „кручені” куполи нової Свято-Миколаївської церкви, яка була зведена 1939 року. В народі вона зветься "П'яна церква", про її „кручені” куполи ходять легенди.




Панська вулиця




Саме з Центральної площі бере свій початок одна з найкрасивіших артерій міста – це ансамбль пішохідної вулиці Ольги Кобилянської, колишня Панська (Herrengasse).

„Це вулиця, яку підмітали букетами троянд та на яку не пускали у брудному взутті”. Саме так адже кожного ранку двірники мили бруківку і тротуари теплою водою з милом. А коли мешканці сіл приносили сюди сільгоспродукти, то найпорядніші з них ретельно витирали взуття при вході на цю вулицю. Тут були розташовані найфешенебельні салони, ресторани, кав’ярні, та кафе а також магазини кінотеатри банки тощо. Прогулюючись нею можна потрапити до Чернівецького краєзнавчого музею. Це найбільша скарбниця пам’яток старовини Буковини. Тут зберігається понад 84 тис. предметів, серед яких археологічні пам’тки, природничі матеріали, стародруки зброя та багато інших речей. Кобилянської можна спуститися вниз Вірменською до історичного вірменського кварталу з вірмено-католицьким храмом Святих Апостолів Петра і Павла, спорудженим за проектом архітектора Йозифа Главки. Сам храм ніколи не був діючим, бо якраз перед його освяченням в храмі повісився священник і тим самим осквернив церкву. Тепер це зал органної та камерної музики де часто лунають класичні мелодії.

Навпроти Вірменської церкви стоїть ще одна історична будівля, яка пов’язана з історичним життям це – Український народний дім, відкритий у 1887 році. За Австрії та Румунії це був осередок української культури. Тут довгий час містилась редакція газети „Буковина”, тут було видруковано першу книжку Марку Черемшини. Іван Франко читав тут перед публікою свої твори. Розписи актового залу на другому поверсі належать видатній українській малярці Августі Кохановській.

В кінці вулиці О.Кобилянської можна побачити два відроджених народних дома: Польський та Німецький

Польський, який знаходиться по правій стороні вулиці, був збудований у 1905 році. Серед особливостей в оформленні цього будинку слід відзначити роботу художника Качар Ботанського над інтер’єром залу а також скульптора Ю. Марковського, над горельєфом – Адаму Міцкевичу. Німецький народний дім який по іншу сторону вулиці був споруджений приблизно в той самий час(1908-1910) за проектом судетського німця Густава Фріча. Обраний ним стиль індентифікується як модерн із мотивами німецької народної архітектури. Внутрішнє оформлення, зокрема фрески, виконав відомий художник-монументаліст Альфред Оффнер. У цьому будинку колись був розташований ресторан та величезна зала, де дуже часто влаштовували бали.





Соборна площа




Від вулиці панської відходить вулиця Кафедральна, яка виводить нас до найбільшої культової споруди Буковини – Кафедрального собору Святого Духа. Собор збудований у стилі пізнього класицизму протягом 1844-1866 років. Автор проекту – видатний віденський архітектор Ферденант Реаль (Roell). Споруда складається з трибаного нефу, типового для буковинської культової архітектури, та двох однакових дзвінниць біля головного фасаду. Над головним входом в тімпанс, на синьому фоні, вміщена корона над схрещеними метрополичою палицею та хрестом. Внутрішня розкриття висотного простору іде на всю висоту центрального нефу і куполу. Інтерєр був розписаний групою віденських художників на чолі з Карлом Йобстом. Розписи виконані в дусі академізму, олією по штукатурці. Спочатку це був один із конкурсних проектів Ісаакіївського собору в Санкт Петербурзі. Така споруда не може не вразити.

На протилежному боці собору розкинувся сквер, який поступово переходить у Соборну (колись Австрійську ) площу. Це найбільший майдан міста. Колись тут був, пустир на якому влаштовували ярмарки які супроводжувались музикою, штовханиною і розвагами. Його влаштовували влітку кожного року протягом 14 днів. На тимчасових дерев'яних помостах, прямо під відкритим небом, виступали мандрівні артисти і народні музики.

В центрі площі до 100 – річчя захоплення Буковини Австрією було встановлено монумент, що символізує Австрію. Його висота була понад 8 метрів, головна фігура з білого каравського мармуру, рельєфи з золота. Саме тоді ця площа стала площею Австрії. Ця офіційна назва, як і пам'ятник, існувала до румунської окупації 1918 року. За радянських часів на цій самій площі був споруджений обеліск Перемоги (1946). А блакитна чотирьох поверхова споруда біля обеліска – будинок колишнього буковинського Ланддагу (органу провінціального самоврядування). Проект будівлі був підготовлений Йозефом Главкою разом із Гаубіцом. Сама споруда виконана у строгих класичних формах між 1869-1873 роками. Колони центрального ризаліту, тимпани та сандраки над вікнами другого поверху – все це надає споруді урочистості та величності. Нині тут знаходиться чотирнадцятий корпус Чернівецького Національного Університету.

А тиха вулиця за університетським корпусом, що носить ім’я Омеляна Поповича, веде до псевдоготичного єзуїтського костьолу Серця Ісуса, збудованого у 1891-1894 роках на площі Ферденанда завдяки клопотанням міссіонерів з товариства Ісуса. Проект церкви розробив директор Чернівецької школи ремесел професор Й. Ляйзнер. Внутрішній простір храму, який вміщав 800 осіб, повінчаний нервюрними зводами, які опираються на стовпи. Інтерєр будівлі в минулому прикрашали ікони видатних майстрів кінця ХІХ поч. ХХ ст., чисельні ліпні фігури, литі бронзові свічки, помпезні віражі, які „просіюючи” світло, створювали урочистий та спокійний настрій. Він одразу став окрасою міста. Його високий шпиль проглядається із всіх окраїн Чернівців, чаруючи глядача своєю величністю. Стрункі неоготичні форми витончений інтер’єр, різнокольорові вітражі, величний орган – все це надавало храму своєрідного західноєвропейського колориту. В даний час приміщення костьолу використовується Державним архівом Чернівецької області.

Прогулюючись далі ми від Соборної площі спустившись вниз вулицею Івана Франка вийдемо до «Будинку з левами», ця помпезна споруда колишній Палац Юстиції. Ії автор – видатний чешський архітектор Йозеф Главка, за його проектами у Чернівцях збудовано не одну будівлю. Фасад будинку прикрашено кольоровою керамічною цеглою, яка була виготовлена спеціально для цього палацу, та керамічними вставками. Головний фасад увінчано статуями богині правосуддя Феміди та богині кари Немизіди. Головний вхід „охороняється” від брехні та кривди двома Левами. Спорудження цієї будівлі тривало з 1904 по 1906 роки. Це одна з найкращих споруд міста, від якої тамує подих.





Театральна площа



Спустившись трохи вниз ми виходимо на Театральну площу. Ще якихось два століття тому на цьому місці – невіриться! – шумів густий ліс. У 1800 році Чернівецька міська управа змушена була видати спеціальний циркуляр про організацію в цій місцевості облаву на вовків. Х1Х ст. на недавній міській околиці, що стало гучно іменуватися площею Єлизавети, дислокувалися військові склади з провіантом. З повним розквітом торгівлі в стародавньому місті майдан „окупували” торгівці рибою. Непотамовний запах підказав і відповідну народну назву –Рибна площа, або як називали чернівецькі бюргери, Фішпляц. Згодом площа почала забудовуватися багатоповерховими камяницями. У повоєнний період, коли була остаточно завершена забудова площі виявилося, що будівля театру, яка колись домінувала на майдані, ніби розчинилася серед інших споруд. Тоді чернівецькі архітектори вирішили опустити середину майдану на 2,5 м., що надало всьому ансамблеві довершеності і оригінальності.

А вже в наші дні в ансамблі площі з'явився ще один штрих –„алея зірок”, де зібрано десятки славетних імен співаків і музикантів, які розпочинали своє сходження на велику сцену в Чернівцях. Вона була і досі залишається улюбленим місцем відпочинку молоді. Найгарнішою спорудою цієї площі таЧернівців є чернівецький

імені Ольги Кобилянської.

„Чернівецький театр – це мрія з оксамита і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельмером. І все ж вони були запрошені на роботу в Чернівці лише після того, як були споруджені за їх проектами театри у Відні й Одесі.

Чернівецький театр – то пам’ятник обізнаним з культурою чернівчанам, які понад усе боялись набути репутації провінції і палко прагнули ні в чому не поступатися шановному метрополю Відню”. Так писав німецький письменник Георг Гайнцен.

Сам театр збудовано на місці старого міського театру в 1905-1909 роках за проектом архітекторів з Відня Г. Гельмером і Ф.Фельмером у стилі сецессіон. Але тут можна побачити риси інших стилів, зокрема, ренесансу, барокко, класицизму. Купол театру вивершує статуя мельпомене, головний фасад прикрашає барильєфна сцена з трагедії Софокла „Цар і Едіп”, а також барильєфні медальйони Вільяма Шекспіра та Ріхарда Вагнера. Як і інші театральні споруди, чернівецький театр також прикрашають погруддя видатних драматургів і композиторів різних епох і народів. Колись перед театром височів пом’ятник Шіллеру зараз на цьому місці стоїть пам’ятник Ользі Кобилянській, відкритий 1983 року.

Праворуч від театру розташований будинок колишнього Єврейського народного дому, споруджений у 1908році у псевдобарокковському стилі за проектом львівського архітектора Тадеуша Левандовського. Поруч із ним стоїть пам’ятка архітектури епохи конструктивізму –колишній Румунський народний дім, збудований у 1938 році за проектом Іона Нанеску. На протилежному боці, в оточенні двох будинків близнят, красується будинок торгівельно-промислової палати, споруджений у 1910 році в стилі модерн (зараз тут знаходиться Буковинська державна медична академія). Проект на конкурсній основі був підготовлений Фрідріхом Готельманом. На фасаді фриз, в центрі якого ми бачимо скульптури давньогрецьких богів – це Меркурій та Гея, покровителі подорожей і торгівлі. В їхніх руках – роги достатку. По фасаду розташовані емалеві щити із зобра-женням символів ремесел.

Поблизу площі в очі впадає величезна біла будівля, яка створює враження незавершеної споруди. Це кінотеатр „Чернівці”, який колись був найбільшою та найкращою синагогою в місті. Чернівчани називали її просто „Темпель”, тобто храм. Будівля була унікальною, сучасників вражала гармонійність її форм. Вона була виконана у мавританському стилі, високі стіни увінчувались легкими квадратними баштами – мінеретами над якими підносився вгору могутній прикрашений орнаментами золочений купол. В дитячому хорі цього „Темпля” почав кар’єру співак Йозеф Шмідт, чия пісня „обійшла світ”. Під час ІІершої світової війни синагогу було знищено, а по війні на її руїнах побудували кінотеатр.




Чернівецький національний університет



Від кінотеатру "Чернівці" відходить вулиця Університетська, що веде до шедевру ансамблю старих Чернівців – Чернівецького університету (колишня резиденція метрополитів). На тій же вулиці розташовані також перші два корпуси університету.

В тому, що провінційне місто, «ведмежий кут», як Буковину іноді презирливо називали в інших провінціях Австро-Угорщини, отримало власний університет, велика заслуга буковинського митрополита Євгена Гакмана (1795-1873). Адже за честь стати університетським містом боролися одночасно з Чернівцями й більш відомі поселення. Старовинна Прага вимагала чеського вищого навчального закладу, батьківщина Моцарта Зальцбург хотів відродити університет, який функціонував до 1810 року, портовий Трієст теж ходив у претендентах. 31 березня 1875 року Франц Йосиф І підписав закон про заснування Чернівецького університету. До сторіччя з приєднання краю до Австро-Угорщини місто отримало розкішний подарунок: alma mater Francisco-Josefina. Подарунку раділи і майбутні спудеї, і прості обивателі. На відкриття чекали цісаря, не вийшло, довелося задовільнитися міністром К. фон Штремайєром.

Та давайте пройдемо трохи далі і поглянемо на головний корпус університету, колишню Митрополичу резиденцію кам’яного дива, творіння талановитого чеського архітектора Йозефа Главки.

Масштаб робіт був грандіозним: спеціально для будівництва було створено ряд спеціальних кар’єрів на Буковині, в місті запрацювало два цегельних та один керамічний заводи, а також школа для будівничих. Австро-Угорщина ще не бачила нічого подібного! Майже 18 років Главка творив свій шедевр, і допомогали йому в цьому майстри з усіх усюд.

Будували ретельно та акуратно. Кожна цеглина вимірювалася та перевірялася на звук, а один майстер міг класти в день не більше сотні цеглин. У величезні чани з розчином додавали падаль: органіка — супер-клей, така кладка, ще й підкріплена курячими яйцями, простоїть віки.

Чи існує в світі університет, більш красивий та ошатний? Навряд чи. Резиденція — дух Буковини, симбіоз стилів та культур всіх народів, що заселяли цей край. Можна проводити паралелі з середньовічними фортецями чи мавританським палацом Альказаром в іспанській Гранаді, відшукувати елементи візантійської чи романської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в оздобі дахів, прикрашених кольоровою черепицею чи дивуватись стелям парадних залів, що так схожі на гуцульські різьблені шкатулки, та разом всі ці елементи творять всеперемагаючий акорд краси та гармонії

Саме тут ми завершуємо нашу прогулянку і слід відзначити, що

Чернівці – найкраще місто на землі
[600x450]