Якщо б мені запропонували з кимось оселитися на безлюдному острові (чи на КРК), то я не вгаючись обрала би Юрія Іздрика ( не для того,щоб з ним там хухри-мухри крутити, як деякі подумали=)...Обрала би його,щоб не спати зовсім ночами . Цікаво порозмовляти з людиною, яка : -каже, що Любов-то один із аспектів кризи середнього віку... -каже, що не буває поганих чи добрих текстів, є лише мертві,живі й ненароджені ... -знає, що імпресіонізм помер ще в 20-му столітті, проте вірить, що він коли-небудь оклємається... -має тверді незламні принципи, проте постійно їх порушує... -постійно чогось боїться...
...
Без тебе я почав багато чого боятися.
Боюся автомобілів, собак, дітей і каштанів, які падають згори.
Боюся низьких стель.
Боюся бруду, чужих помешкань і деяких комах. Більшості комах, якщо бути відвертим.
Боюся жебраків.
Боюся підходити до відчиненого вікна.
Дуже сильно боюся висоти, але тільки тієї, що пов"язана з відкритим простором, тому не боюся летіти в літаку. Хоча востаннє літав, здається років 15 тому.
Боюся хвороб, що, мабуть не оригінально, і боюся слухати музику, що напевно характерно для небагатьох.
Боюся зустрічатися поглядом із незнайомими людьми, але ще більше боюся зустріти погляд знайомого.
Боюся кроків за спиною.
Боюся, коли в мене просять прикурити, боюся непевних ситуацій і необхідності спілкуватися.
Боюся бути сам.
Іноді дуже боюся ножів, тоді намагаюся їх ховати, аби не потрапляли на очі.
Багатьох речей боюся вночі: кошмарів, злодіїв, прокидатися перед світанком і плавати в морі опівночі.
Боюся безсоння.
Боюся свого кота. Щоправда, дуже рідко.
Боюся постійних думок про алкоголь.
Боюся, що з роками навіть фізіологічно все більше починаю скидатися на інших людей.
Боюся, що почну розмовляти уві сні.
Боюся, що навіть розкладаючись можна прожити дуже довго.
Іноді дуже боюся зливного отвору у ванні, але не того основного, який внизу, а запобіжного верхнього.
Боюся шкла.
Боюся символів і знаків.
Боюся орієнталістики.
Боюся подорожей і поїздів.
Боюся незнайомих міст.
Боюся сусідів.
Боюся будь-яких падінь (кожен може розуміти це по-своєму)
Боюся поліції, байдуже якої - від автоінспекторів аж до податківців включно.
Боюся державних службовців, в"язниць і казарм.
Боюся поступового звиродніння і латентного божевілля.
Боюся евентуальності древніх родових чи етнічних проклять, про які можу й не здогадуватись
Боюся, що за мої гріхи розплачуватимуться інші люди.
Боюся стати довгожителем, що з огляду на мій спосіб життя мені, мабуть не загрожує.
Боюся бути засудженим, але не боюся засуджувати сам.
Боюся необхідності бути.
Боюся свого страху.
Боюся майже всього. Не боюся, мабуть, тільки миттєвої смерті.
"Подвійний Леон. Іsторія хвороби" (уривок) 
[450x338]
(знайшла цитату, доречну до фотографії Іздрика з ЖаданчеГом: *...проблема винищення мудаків не є вже такою складною. Власне кажучи, вона є есхатологічною проблемою, адже мудаки — практично всі*.)