безкінечність всмоктувала мене.хотіла закричати,та марно...голос застряг десь між ребрами...
...я заблукала. На мене величезними риб`ячими очима в`ялості та відчаю дивиться втома. І це є найстрашнішим. Приходжу додому і тупо валюся з ніг. Бо сили закінчилися. Так тяжко мені давно вже не було. Чи не забагато на себе взяла? Плакати? Недоречо. Тре триматися на ногах ніби все під контролем. Стояти. Не рачки, не зігнувшись, а прямо, з високо піднятим носом. Так. Так було б краще. Але важко. Та що поробиш, життя вимагає жертв. Вихід з цієй гри - смерть, а я не хочу просто подохнути і зникнути з лиця землі, з пам`яті друзів\знайомих\рідних як дивна недоречність, валятися на смітнику як останнє лайно, ні, ні, ні. Я ще не встигла все сказати. Я ще не встигла все зробити. Ще зачекайте трохи, і я візьму реванш.
