Пол дня мучался, но таки написал!!!

Чом не чути передзвону емоцій,
Де згубились крики пташині,
І чому сиджу на лаві я досі,
Не тікаю з міста в машині.
І поступово зникають всі звуки,
І губляться пензлі та фарби,
Марю, але пам’ятаю ті руки,
Що я так любив цілувати.

Будь ласка не вбивай ти словами,
Папірцями не сміти мені в душу,
Бо ці рани не підуть з роками,
А зненавидіти серце не змушу.

Ти сказала: «Все кохання не вічне»
Та я не повірив у долю,
Тому вважав ті слова за комічне,
Хотів посміятись з тобою.
Але чомусь все інакше траплялось,
Розійшлися наші дороги,
Занадто тихо з тобою прощались,
Тому й не прийняв допомоги.

Мені здається досі ти поряд,
І я можу подивитись в ті очі,
Та ти десь загоряєш на морі,
Тому я і не сплю серед ночі.