Трохи пітьми в твоє й без того сіре та паскудне життє.
Трохи самбуки, текіли і якоїсь дивної приторно-солодкої суміші до твого і так затуманеного розуму.
Трохи гірких парфумів на додачу до прокуреного подиху.
Крапля емфімізмів.
Бездушні тіла наворочених мужиків поруч. Бо ти ж така краля.
Зціплені зуби. Аби не закричати і не послати усіх цих кавалєрів, що вирячились на тебе, як на шмат м'яса.
Затравлених погляд і професійно завуальований цинізм у кожному слові.
"Коли ж ви, падлюки, здохните усі, га? Пришли дєвочок знять. А дома сидить чопорна дружина з виводком майбутніх козлів і бабіїв. Шоб вас усіх заціпило!"
А ти сидиш смієшся над їхніми тупими анекдотами і тихо офігіваєш з цих русифіцируваних недоумків. Довбані бізнесмени. Колишні фермери, які увесь свій статок отримали від продажу Карпатської землі. Тепер круті і поважні - костюми від Версаче і модне взуття, начищене до блиску. Тепер ти у їхніх ніг просиш милостині. Часи змінюються. Вони дивляться своїми свинячими очиськами на тебе таку сексуальну і раніше не досяжну і вірять, що саме зараз ти впадеш у їх обійми, бо саме так відбувається в усіх тупих голівудських фільмах.
Котрийсь із них нахиляється до тебе, щоб прошепотіти щось гидке і непристойне тобі на вухо, і ти відчуваєш, як від нього тхне. Відразу тверезієш від цього сморіду.
"Якого чорта я тут роблю?! Нащо мені ті несправжні міліони від цієї пародії на меценатів? Боже, упала нижче плінтуса!"
Ти різко піднімаєшся з м'якого дивану.
- Бай, мальчики. Ваші гроші мені до сраки. Нема вже сили терпіти ваші дешеві понти!
І дихається вільніше.
Нехай застреляться! Тільки шкода, що сукню Валентино доведеться викинути - ці тварюки торкалися її.