Ти йдеш по вулиці..вже майже біля свого дому..вся укутана, але..від кількості одягу, чомусь тепліше не стає..

В навушниках..десь так далеко..не на своєму місті..чітко чуєш слова твоєї улюбленної, останнім часом, пісні.."Цветная  пленка, луна в зените.ночная жизнь - это город Питер.."

І ти..наче десь загубилась, наче десь не зовсім тут..

Ти відчуваєш свою присутність лише через руку, що вже від холодну починає боліти..та ще, звичайно, завдяки голосу людини..такої близької..людини :

-Маринко..Ты мене чуєш?

-..

-Фак..

-да, маленька, пробач, я  просто..

-що?

-нічого, я тебе люблю! не переймайся.)