Я не можу себе зрозуміти...Просто пензлем малюю кольорові кульки...Як сповідь, як відлуння чогось невідомого, давно забутого, але такого жаданого...
Я ллю сльози, наслідуючи дощу. Я втрачаю волю, вслухаючись у твою думки.
І ввижається іноді щось до болю знайоме в тиші. Ніби відзвук твоїх кроків...
А я все чекаю....