Вона пішла...Без звуку, мовчки, зразу,
Тихесенько, щоб приховати біль...
Десь-хтось на неї притаїв образу,
А хтось її ще більше полюбив....
Вона пішла...І не було прохань лишитись
Не встигла навіть попрощатись з Ним...
Один за її смерть хотів напитись,
А інший лИшився на неї дуже злим...
Вона пішла, десь в небі пролетіло літаками,
А під землею гуркотіло у метро...
Й замкнуло струм електопроводами
Всі знову дивляться той сУмний фільм про...
Як жовте листя сумно бродить по бруківці
У тих місцях, де був калюжі слід...
І краплі крові ще десь видно на долівці
А навкруги зимовий лід, зимовий лід...


Я хочу бути з тобою поруч завжди,
У сонячну спеку й страшенно люту заметіль...
У твоїх очах я бачу безкрає море правди
Вони ніжнокоричневі, не бачити їх - то біль...
Товї ніжні руки гріють мої у своїх
Вони теплі, як вогонь, мої ж холодніші за лід
Я хочу позбутися безглуздих думок моїх
Лишаю на стіні криваву пляму, мертвий слід...
Певне, я втрачаю свій здоровий глузд
Кожної ночі у сні я бачу твою посмішку
Мені здається, що я скоро втрачу свідомість
Кидаю в кут кімнати твій подарунок, маленького мішку...
Вірші вже пишу не в рифму, бо втратила здатність мислити
Думки всі летять у потязі "Донецьк-Київ", до тебе...
Всі колишні романи відійшли на другий плаН,хочу залишити
Все, що не стосується тебе... Воно мені більше не треба...