Олігархічні групи і уряд, який представляє їхні інтереси, не зацікавлені у формуванні виробництва, спрямованого на внутрішній попит... Реформи мають два основні завдання...

Концентрація влади і відповідальності

За всі дев'ятнадцять років української незалежності ми не бачили таких рішучих і таких ефективних кроків, які забезпечили концентрацію всіх гілок влади в руках президента держави. Значною мірою це пов'язано з тим, що вперше до влади прийшла не просто окрема особистість, а представник однієї з найбільших парламентських партій країни. Це дало їм можливість досить швидко забезпечити контроль над виконавчою та законодавчою гілками влади. А потім шляхом змін до законодавства та застосування всього комплексу впливів президент зміг забезпечити собі також майже повний контроль і над судовою системою.

Не менш важливою для концентрації влади була готовність переважної частини населення сприйняти саме такий розвиток подій. Втомившись від постійної гризні «помаранчевих» протягом 2005-2009 років, від безвладдя та некерованості державних інститутів, громадяни відносно спокійно поставилися до монополізації влади, дарма що фактично це було зроблено з допомогою конституційного заколоту. В умовах економічної кризи була цілком очікувана готовність громадян до зростання авторитарних тенденцій в управлінні державою незалежно від того, хто б не переміг на президентських виборах.

Інша справа, що в українських умовах, навіть сконцентрувавши всю владу в своїх руках, глава держави змушений рахуватися з відсутністю підтримки з боку не те що більшості, а навіть третини громадян. Особливо це важливо з урахуванням нагальної необхідності економічних реформ, які об'єктивно, навіть при максимальній чесності та прозорості їх проведення з боку влади, досить негативно будуть сприйматися переважною більшістю населення.

На відміну від часів президентства Кучми на сьогодні майже всі ресурси радянської економіки вичерпані. Основні фонди радянських часів уже перетворилися на купу металобрухту, який стає все більш небезпечним для життя і здоров'я громадян (у комунальній сфері).

Можливостей для екстенсивного відновлення економіки у посткризовий період практично не існує. При цьому розрив між державними доходами і витратами (включаючи систему соціального страхування) настільки великий, що без механізмів їх хоча б відносного збалансування дефолт зовнішніх і внутрішніх зобов'язань - неминучий.

Сконцентрувавши контроль над усіма гілками влади в своїх руках, президент України Віктор Янукович стає заручником своїх можливостей. У разі невпровадження механізмів, які дали б можливість вирішувати найбільш кричущі економічні проблеми країни і забезпечити хоча б невелике зростання доходів населення, він вже не зможе посилатися на те, що йому заважають.

Головна мета реформ

Отже, реформи мали б проводитися в будь-якому випадку. При цьому готовність до них з боку президента Януковича і Партії регіонів була вищою, ніж у команди Тимошенко і БЮТ. І головна причина цього не в найкращих менеджерських якостях "донецької" команди, хоча і це має місце. Насправді визначальним є те, що пан Янукович і ПР представляють інтереси великого бізнесу. І не просто великого. У першу чергу - це експортоорієнтованих сировинний бізнес. Цей бізнес досить жорстокий і цинічний, а тому не звик загравати з населенням.

Як на мене, без усвідомлення цієї особливості взагалі важко зрозуміти, в чому полягає головна мета реформ, які хоче проводити сьогоднішня влада.

Варто нагадати, що за часів Кучми відбулося формування декількох олігархічних груп, які забезпечили свої статки за рахунок приватизації сировинних підприємств. Причому сама по собі приватизація цих підприємств навіть за безцінь не могла забезпечити такого різкого зростання капіталів сьогоднішніх олігархів. Переважна більшість їх використовували застарілі технології і мали вкрай зношені основні фонди. Насправді найбільші можливості були досягнуті завдяки обвалу курсу гривні в 1998-1999 роках, коли гривня відносно американського долара впала втричі - з 1,8 до 5,3.

Таке падіння призвело до величезного знецінення всіх основних внутрішніх ресурсів, у тому числі людських, при відповідному зростанні доходів експортерів сировинної продукції. Це дало можливість акумулювати величезні грошові ресурси, які були направлені на скуповування практично всіх привабливих підприємств, перш за все тих, які забезпечували технологічні ланцюги виробництва та експорту сировинної продукції.

Зрозуміло, що ще одним значущим чинником, який забезпечив формування приватних капіталів, було використання державних фінансів і ресурсів у приватних інтересах.

Усвідомлення особливостей формування капіталів переважної частини наших олігархів допомагає зрозуміти і мету тих реформ, які проводяться в країні.

По-перше, ці реформи повинні забезпечити стабілізацію державних фінансів, причому досягнуто це повинно бути не за рахунок основних олігархічних груп. Більше того, ці державні фінанси повинні забезпечити додаткове збагачення цих груп.

По-друге, реформи повинні забезпечити панування нинішніх олігархічних груп і збереження сировинно-експортного напрямку економіки, принаймні в найближче десятиліття. Враховуючи технічну застарілість основних фондів металургійних і хімічних підприємств, а також те, що в силу багатьох внутрішніх і зовнішніх причин сировина дорожчає, це може бути забезпечено головним чином у разі збереження дешевої робочої сили.

Лише не виробництво!

У зв'язку з цим нескладно побачити, що основні олігархічні групи і уряд, який представляє їхні інтереси, не зацікавлені у формуванні виробництва, спрямованого на внутрішній попит. Більше того, це вступає в протиріччя з їхніми інтересами. Справа в тому, що виробництво, орієнтоване на внутрішній попит, не дає такого рівня рентабельності, як експорт сировинної продукції. Притому це виробництво має сенс тільки за умови стабільного внутрішнього попиту, що, у свою чергу, є можливим лише при стабільному зростанні зарплат і доходів населення. А це не в інтересах наших сировинних експортерів. Тому не дивно, що при значній кількості різних програм та планів економічних реформ, розроблених нинішньою владою, взагалі немає пропозицій щодо того, як перебудовувати внутрішній споживчий ринок за рахунок національного товаровиробництва.

Показовими є дві історії. Перша пов'язана з придбанням залізничних потягів в Південній Кореї.

Проблема не тільки в тому, що ми купуємо поїзди з відверто застарілими технологіями. Їх максимальна швидкість 160 км/год виглядає просто смішною на тлі справді сучасних потягів, які можуть рухатися зі швидкістю понад 400 км. на годину. Але навіть ці поїзди ми купуємо без планів налагодити їх виробництво в Україні. Хоча саме за таким принципом інші країни купують наші літаки і танки. Держави закуповують певну кількість сучасного обладнання за умови передачі їм технології його виробництва на їх території. Так роблять всі, тільки не українські можновладці. Вирішуючи проблему закупівлі потягів під Євро-2012, вони, схоже, навіть не порушують питання виробництва їх на території України. Хоча потреба в перебудові швидкісного залізничного руху має бути одним з ключових стратегічних завдань влади.

Це не тільки спосіб забезпечення більш швидкого пересування громадян в межах країни і сприяння діловій активності, це дуже позитивно впливатиме на її об'єднання. Якщо зі сходу чи півдня України можна буде за лічені години потрапити до столиці або в Західну Україну і навпаки, то це дасть можливість мешканцям різних регіонів значно краще розуміти один одного. І тоді міфи, що поширюються в Україні представниками деяких політичних сил за активної підтримки нашого північного сусіда, розвіються самі собою.

Ще одна досить показова історія стосується фактично єдиного національного товаровиробника побутової техніки - групи «Норд». Ні попередня влада, ні сьогоднішня жодним чином не допомагали їй. І це при тому, що головний власник підприємства Валентин Ландик є народним депутатом від Партії регіонів.

Його проблеми не сприймають, від них відверто відмахуються урядові чиновники. І хоча це донецький бізнесмен, він - чужий для уряду, який представляє і захищає інтереси сировинного бізнесу. Інтереси бізнес-групи Ландика об'єктивно вступають в протиріччя з тими, хто займається вивезенням з України сировинної продукції з низьким рівнем доданої вартості.

Навіщо олігархам Податковий кодекс, пенсійні новації, реформа ЖКГ тощо

Багато хто з наших націонал-патріотів абсолютно щиро вважають сьогоднішню владу антиукраїнською і українофобською, не розуміючи, що насправді наші олігархи в переважній більшості не мислять такими категоріями. Вони розглядають Україну лише як територію, де вони можуть заробити найбільші прибутки. Вони давно вийшли за межі України і сприймають своє українське громадянство лише як умовність. І розігрування тих чи інших дратівливих питань - таких, як мова, національно-визвольний рух, єдина помісна церква, - здійснюється лише для відволікання уваги від соціально-економічних питань.

Якщо уважно і без зайвих емоцій аналізувати реформи, які реалізує теперішня влада, то не важко зрозуміти, що вона вирішує лише два головні завдання. Створення максимально сприятливих умов для великого бізнесу і максимального скорочення державних витрат, тим чи іншим чином пов'язаних з населенням.

Так, Податковий кодекс має забезпечити сприятливі механізми функціонування великого бізнесу, з одночасним перекриттям будь-яких щілин щодо відходу від податків для малого бізнесу та самозайнятого населення.

Житлово-комунальна реформа передбачає суттєве зростання комунальних тарифів, і в той же час - ніяких механізмів, які змусили б представників великого бізнесу, які вже взяли під свій контроль більшість підприємств комунальної сфери, вкладати власні кошти в підвищення їхньої енергоефективності й енергозбереження.

Пенсійна реформа передбачає істотне скорочення витрат державного бюджету і солідарної пенсійної системи, при цьому не встановлюється обов'язок для власників підприємств, які використовують найманих працівників на складних і шкідливих видах виробництва, робити додаткові відрахування на їхні персональні пенсійні рахунки в недержавних пенсійних фондах.

Містобудівна реформа повинна розв'язати руки великим будівельним компаніям, при цьому законодавчо забезпечуючи можливість повного нехтування інтересами місцевих громад і пересічних громадян.

Земельна реформа відкриває додаткові можливості для формування великих аграрних латифундій, діяльність яких буде здійснювати виробництво та експорт аграрної продукції. При цьому повністю ігноруються інтереси фермерства, а самі селяни розглядаються лише як дешева робоча сила. Очевидно, що при здійсненні реформи саме таким способом, коли селяни будуть тікати з сільської місцевості, в майбутньому на їх місце будуть завозити дешеву робочу силу з Китаю та інших азіатських країн.

Отже, якщо відійти від зайвих емоцій, мета і головний зміст реформ, які проводить нинішня влада, досить очевидні. Вони полягають у підвищенні ефективності бізнесу основних олігархічних груп.

Звичайно, публічно ніхто такої мети не буде проголошувати. Але об'єктивно саме в цьому полягає її суть.

Стабільність на пороховій бочці?

Ймовірно, що на певному етапі просування реформ в такому напрямку може забезпечити стабілізацію в економіці, особливо за умови позитивної зовнішньої кон'юнктури. При зростанні цін на сировинну продукцію і збільшенні обсягів спекулятивних капіталів, які будуть надходити до країни, плюс заходи суттєвого скорочення соціальних витрат, можливе поліпшення ситуації з державним фінансами. Інша справа, що така політика не те що в довго- або середньостроковому вимірі, - вона і в короткій перспективі не має майбутнього.

У разі погіршення ситуації на зовнішніх ринках і вилучення спекулятивних капіталів Україна неминуче зіткнеться з ще більш суттєвими соціальними проблемами, ніж зараз.

Україна не має значних покладів енергоресурсів та іншої сировини, доходи від експорту яких можуть дати уряду можливість забезпечувати розвиток країни та вирішувати соціальні проблеми.

Отже, соціально-економічні реформи справді необхідні. Інша річ, якими вони повинні бути за змістом. Можна досить послідовно, як це робить нинішня влада на чолі з президентом Януковичем, проводити реформи в інтересах великого олігархічного бізнесу, і до певного етапу це буде давати позитивні результати. Хоча б щодо скасування значної частини популістських соціальних законів, які протягом багатьох років вживалися нашими політиками, в тому числі й тими, хто зараз перебуває при владі (ще під час ухвалення було очевидно, що вони не мають відповідного фінансового забезпечення).

Але економічна політика, яка не передбачає забезпечення енергоефективності по всій країні, починаючи з підприємств, незалежно від їх розміру, і закінчуючи населенням і бюджетними установами, істотного збільшення частки в споживанні продукції власного виробництва, формування і розвитку сотень тисяч малих підприємств та самозайнятих осіб, збільшення доходів населення за рахунок підвищення продуктивності праці, - неминуче обернеться соціальним вибухом, і ніяка концентрація влади, як показує досвід арабських країн, не захистить режим від падіння.

Готувати альтернативу потрібно вже зараз

Ті, хто вважає, що при нинішній соціально-економічній політиці ця влада застовпила надовго, можуть дуже помилятися. Не виключено, що можновладці підуть на крайній захід - на розкол країни. Адже не всі громадяни, особливо на Сході та Півдні України усвідомлюють хибність та згубність нинішньої економічної політики.

У будь-якому випадку тим, хто дійсно стурбований збереженням єдиної соборної держави, потрібно не нагнітати істерію - Україна, мовляв, гине, - а проводити широку роз'яснювальну роботу серед мешканців Лівобережної України. Розповідати, в чому полягають справжні інтереси сьогоднішньої влади і що вона захищає. Крім того, потрібно формувати реальну альтернативу тій політиці, яку проводить уряд і президент. А не розводити демагогію про «злочинну» владу, дискредитуючи весь український політикум, в тому числі опозицію.

Річниця президентства Віктора Януковича не принесла спокою українському суспільству. Її подекуди називають "роковинами". За фасадом зовнішньої начебто стабільності все більше відчувається готовність до вибуху.

Соціально-економічна політика, яка підпорядкована лише інтересам великого експортоорієнтованого сировинного бізнесу, і яка до того ж супроводжується постійним провокуванням дражливих питань, може призвести до виверження малокерованої соціальної енергії, яка навряд чи буде такою ж мирною, як в кінці 2004 року.

Не знаю, чи усвідомлює президент Віктор Янукович, святкуючи свою річницю при владі, що відверте нехтування інтересами мільйонів громадян може призвести не тільки до втрати влади і того маєтку, який за десятки мільйонів доларів перебудовується у Міжгір'ї, але і змусить взагалі втекти з країни. Щоправда, чи буде існувати на той час місце на планеті, де можна буде спокійно доживати свій вік? >

Борис Кушнірук >

Я сейчас нахожусь: Украина
Мой настрой: скучаю