I can live without U

But I can’t smile....

Колись ця людина була для неї єдиною. Колись всі мрії й думки були лише about him. Беручи слухавку завмирала „аби це тільки був він”. Серце розквітало щастям коли в повітрі, ледь чутний, відчувався його аромат. Та НЕ назавжди, НЕ по справжньому, лише НЕ взаємна ілюзія. В цих відносинах забагато НЕ. В наших буднях нет места друг другу. Іноді, відчувала його пересічним громадянином, що пройде, не лишивши сліду.

Вона житиме як і раніше. Вигадуватиме турботи й приколи. Радітиме салюту, сміятиметься з анекдотів, любитиме Вітчизну. На сніданок-кава. На обід - MacDonald’s й СНІКЕРС(швидко, дешево й генетично модифіковано) на вечерю - щось легеньке й Internet. Будні не лише сірі, а й пластмасові. Та світ тісний і найкраще це розумієш відвідавши World Wide Web. Його фото. Його погляд. Ой, вже й забула... НІФІГА!!! Вона бачила його щоразу заплющивши очі. Та не казала в голос. Боялась зізнатись herself that she love him Ні!! НЕ хоче. НЕ вірить. НЕмає шансів. Вона житиме далі сама своїм життям з пластмасовою посмішкою. Та варто відчути в букеті запахів його аромат, і серед постійної, шаленої завірюхи думок проскочить його погляд й посмішка. До того ж серед тиші тепер завжди лунатимуть його вірші...